Вередливі діти

Вередливі діти

В одній далекій країні Кляксандрії в звичайній селянській родині   народилися двійнята, хлопчик та дівчинка. Назвали їх Варварою та Миколою.

Дівчинка була дуже гарною. Оченята, як голубі перлини, біляві локони обрамляли миле личко. На устах завжди грала усмішка, яка змушувала всіх усміхатися у відповідь, хто лиш не гляне на неї. Хлопчик вдався сильною вдачею, з карими очима та чорним волоссям. Незважаючи на свою зовнішність вродилися діти дуже вередливі та ще й ліниві.

Кожного дня дітей супроводжували прохання чи крики мами «не можна», «не лізьте», «зламаєте», «не бийтеся»….

Одного дня до дітей, коли вони без дозволу вийшли на вулицю підійшов старезний дідусь і запропонував піти з ним.

• «Я покажу вам дивовижну країну у якій можна робити, що завгодно».
• Добре, - скрикнули діти в один голос.

Не встигли діти озирнутися, як потрапили в дивовижну країну «Вередливих діте». Там було багато малюків, вони робили, що хотіли і ніхто їм нічого не забороняв.

Варвара і Миколка так цьому зраділи, що не помітили як пробешкетували цілісінький день. Стало сутеніти, їм захотілося їсти та до мами. Але не дідуся, що їх сюди привів, не дітей, як і не було, залишилися вони вдвох. Варвара почала плакати, а Миколка намагався заспокоїти сестру. Коли вже стало зовсім темно, де не візьмись перед ними здоровенний вовк і заговорив людським голосом.

-Якщо ви хочете повернутися додому маєте виконати три завдання.

- Які?  - ледь чутно промовили налякані малюки.

- По – перше, завтра ви маєте взагалі не бешкетувати, а поводитися чемно.

- По – друге, маєте прибрати весь гармидер, що зробили.

- По – третє, ви маєте пообіцяти, що більше ніколи не будете вередувати.

- Якщо ви це все виконаєте повернетеся до мами.

- Добре - пропищали діти.

Ночувати вони залишилися під великим деревом, а як тільки розвиднілося почали прибирати. Це виявилося дуже важко, адже інші діти постійно робили шкоду. Пропрацювавши увесь день, їм вже не хотілося вередувати. На другий день Варвара та Миколка прокинулися від того, що їм в обличчя світило сонечко, а з кухні відчувався запах маминих пиріжків. Діти так зраділи, що вони вдома, що кинулися обіймати, цілувати матусю та примовляти, що більше ніколи не будуть вередувати і завжди будуть допомагати та слухатися.