Украiнська культура в другiй половинi ХVІІ столiття

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТТЯ

У суспільно-політичному житті України під кінець 40-х рр. ХVІІ ст. одна подія не лише перервала так званий період “золотого спокою”, але й кардинально змінила увесь плин української історії, наперед визначивши основні шляхи та закономірності її поступу. На території козацької держави стався справжній революційний вибух, традиції якого зберігали своє значення упродовж багатьох наступних десятиліть, справляючи помітний вплив на всі сторони життя українського народу – економіку, політику, етнокультурний розвиток. Найважливішим політичним наслідком Національно-визвольної війни стало утворення самостійної Української держави.

Становлення Української національної держави відбувалося впродовж 1648 – 1650 рр. Тоді відбувається складний процес формування інституцій.

Ось, як можна визначити найголовніші особливості українського національного організму.

– На відміну від західноєвропейських, провідну роль в його утворенні і функціонуванні відігравала не традиційна для тогочасного суспільства еліта, а дрібні землевласники-вояки (козаки), які не виступали визискувачами інших станів і існували за рахунок своєї праці.

– Відсутність політичної еліти й відкритість козацького стану для вступу представників інших станів і верств докорінно відрізняли соціальну структуру українського суспільства від соціальних структур інших країн.

– Незавершеність процесу становлення політичної еліти спричинила недостатній рівень її консолідації. Гострі суперечності між різними угрупуваннями й жорстока міжусобна боротьба за владу стали однією з основних причин розпаду України на два гетьманства.

– Відсутність державного будівництва й слабкість інтелектуальної еліти зумовили неприпустиму недоцінку значимості розробки й прийняття правових актів (кодексів), які б юридично закріпили й оформили зміни, що сталися в суспільстві.

– Слід підкреслити винятково важливу роль мілітарного фактора у функціонуванні суспільства і держави, що не могло не позначитися негативно на суспільно-політичному розвитку країни.

У роки війни Б. Хмельницькому довелося вирішувати цілий комплекс питань, повязаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності молодої держави. Гетьманській дипломатії вдавалося укладати союзи з одними або добиватися нейтралітету інших. Однак, Б. Хмельницький добре бачив, що жодна з тогочасних навколишніх держав не була зацікавлена в існуванні незалежної України.

Вже впродовж першого року війни виразно окреслилася боротьба двох тенденцій організування влади: республіканська, традиційно притаманна Війську Запорозькому і монархічна (гетьманська). В кінці 50-х рр. ХVІІ ст. монархістична відображала сприятливіший напрям політичного розвитку Української держави, оскільки сприяла б консолідації еліти та нації загалом навколо гетьмана як носія (символу) легітимної верховної влади, а відтак відкривала б шлях до запобігання боротьбі старшинських угрупувань за булаву. Однак процес становлення монархії в Україні був зірваний спротивом політичної еліти, яка прагнула до запровадження  республікансько-олігархічної (старшинської) форми правління.

Період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, зміни політичного статусу України та її місця на Європейському континенті. Це також доба соціальних потрясінь, які істотно вплинули на підвалини тогочасного суспільства. Паралельно з визвольною боротьбою точилася справжня селянська війна. Маси колишніх кріпаків стають козаками і це внесло зніни в становій структурі суспільства. У ряді реґіонів України кількість козаків почала коливатися від 60 до 80 відсотків усієї кількості населення. Було знищене велике феодальне землеволодіння й панщинно-фільваркова система господарства, зменшилися латифундії шляхетського стану, ліквідувалося кріпацтво.