Магічна ономастика у фентезі

            МАГІЧНА ОНОМАСТИКА У ФЕНТЕЗІЙНОМУ ТЕКСТІ        

         У статті розглядається жанр фентезі його основні риси, зокрема вживання оказіоналізмів, як з одна з його визначальних особливостей, а також функціонуванням індивідуально-авторських слів у контексті; розкривається зміст поняття «ономастика» та «оказіональний онім»; виявлено процеси творення неологізмів у словотворчій системі письменників-фентезистів.        
         Ключові слова: фентезі, ономастика, неологізм, оказіоналізм, оказіональний онім.        

        This article is devoted to fantasy genre,  its main features, mainly occasional words as one of its fundamental characteristics, and functioning of the «occasional words in the context.         Special attention is paid to productive word-formation processes of creating nonce words in the writer’s derivation system.         
         Key words: fantasy, onomastics, occasional word, neologism, occasional/nonce onym.

          Художня література відображає загальний розвиток мови, але прагнення знайти власні образні мовні засоби призводить до створення індивідуально-авторських слів.         
        Увага до проблем авторського словотворення протягом останніх десятиліть постійно зростає. Багато сучасних лінгвістів займаються розробкою цієї теми, серед них можна назвати праці Н. Д. Арутюнової, М. А. Бакіної, А. Г. Ликова, В. Лопатіна, О. А. Земської, І. С. Уcлуханова,
В. Г. Костомарова, І. С. Комарової та інших.         
        Але незважаючи на численну кількість робіт, присвячених дослідженню індивідуально-авторських слів в різних періодах та жанрах, ця тема потребує вивчення, оскільки на сучасному етапі виникає велика кількість неологізмів у зв’язку з безперервним розвитком усіх аспектів людського буття. Не є винятком і інновації в художній літературі, зокрема поява жанру фентезі, який протягом своєї невеликої історії привертає увагу не тільки письменників, читачів, лінгвістів та літературознавців, але й сценаристів, мультиплікаторів, розробників ігор тощо. Цим і зумовлюється актуальність нашого дослідження.

         Визначень фентезі існує дуже багато і обрати одне дуже складно, але ми у своєму дослідженні притримуємся визначення запропонованого  авторами Літературного енциклопедичного словника, які визначили жанр фентезі як «різновид художньої літератури, в якій авторська вигадка від зображення дивно-незвичайних, неправдоподібних явищ тягнеться
до створення особливого – вигаданого, нереального, «чудесного
світу» [3, 231]        
        Характерною особливістю творів фентезі та можливих світів, які у них відображені, є вживання неологізмів. Метою фентезійного твору  є, насамперед, художнє зображення вигаданого фантастичного світу як реально існуючого.        
        Відповідно, результат пізнання письменником-фантастом навколишнього світу відображається у його творі за допомогою мови, а мовні особливості твору не є випадковими, вони відтворюють реалії створеного світу.         
        Серед основних характеристик жанру фентезі дослідниця фантастичних літературних жанрів С. Шамякіна називає такі:        
1. Створення вторинного світу: сконструйована письменником міфологія, вигадані історія та географія, а також уявна специфічна культура та реалії.
2. Використання міфологічних і казкових персонажів з реальних казок і міфів.
3. Чотири типи головних героїв:         
- маг (наприклад, чарівник Гед у романі Урсули Ле Гуїн «Чарівник Земномор‟я»);         
- воїн (зокрема Вовкодав у однойменному романі Марії Семенової тощо);
- воїн і маг одночасно (слід згадати антагоніста Річарда Сайфера у циклі романів Террі Гудкайнда «Правила чарівника»);         
- звичайна людина (наприклад, Фродо – герой знаменитої трилогії Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перстнів»).         
4. Використання додаткових засобів для створення художньої системи твору:
- мовні: створення оригінальних мов, якими розмовляють жителі даного світу (Дж.Р.Р. Толкін, Р. Джордан);        
- використання однотипних, побудованих за певними мовними або культурним критеріями, імен і назв у творах (Дж. Р. Р. Толкін, Р. Джордан);
- зорові: вигадування алфавітів; наведення намальованої карти світу; наведення в книгах глосаріїв, предметних покажчиків імен, назв, географічних об‟єктів і культурних понять, які зустрічаються в
творі [10].         
        Мова в фантастиці вирізняється певними особливостями, а саме великою кількістю слів яка відповідає певній епохі, певній країні. Феномен популярності цих творів серед лінгвістів багато в чому зумовлений наявністю чисельних словотвірних інновацій. Використання численних неологізмів слугує  показовою характеристикою індивідуального авторського стилю та мовлення [1, 257].         
        Під неологізмом розуміють слово чи зворот, створений для номінації предмета чи для вираження нового поняття, лінгвістичну інновацію, індивідуальну лексичну одиницю, нову лексичну єдність у сукупності своєї форми та значення або зовсім нове значення певної лексичної одиниці, яке додається до вже наявного, але яке не є зафіксованим у словниках, що виникає за для акту комунікації і сприймається як нове протягом певного періоду часу [8, 483].        
        Нові лексичні одиниці можуть бути утворені із морфем або повнозначних слів, що входять до лексичного складу мови, інші належать до неіснуючих мов, і, які є контекстуально мотивованими. Такі відомі американські та англійські письменники жанру фентезі як Дж. Р. Толкієн, Р. Джордан, Д. Фарнланд, Т. Гудкайнд створили свою власну мову, "alien language" [1, 12].        
          Автор фентезійного твору, як правило, прагне створити оригінальний текст, що відповідав би вимогам часу, використовуючи нові слова і поповнюючи ними сучасні мови. Процес індивідуально-авторської мовотворчості – процес постійний, що пропонує широке поле для дослідження, одним з яких є творення оказіоналізмів. Оказіоналізми, авторські неологізми, авторські новотвори чи одноразові неологізми (від лат. оссаsionalis – випадковий) – це авторські неологізми, які використовуються за правилами словотвору лише в умовах певного контексту, як лексичний засіб художньої виразності [11, 532 ]. Вони є тими словами, котрі утворюються за прикладами вже наявних у мовній системі слів та відображають особливості світобачення автора твору, розширюють образні засоби і слугують одним із способів творення мовної гри.         
        Творення інновацій жанру фентезі здійснюється тими самими способами словотворення, котрі вже існують в мові в цілому: морфологічним (суфіксальний, префіксальний, складання основ), синтаксичним (утворення словосполучень та фразеологізмів), семантичним (переосмислення слів загальнонаціональної мови на основі метафоризації та метонімізації), морфолого-синтаксичним (конверсія). Основними причинами створення письменником жанру фентезі оказіоналізмів є:        
- індивідуальна потреба підкреслити суб'єктивне ставлення автора до предметів, явищ, істот створених його творчою фантазією;         
- бажання автора найбільш точно і лаконічно виразити свою думку;
-  прагнення справити на адресата емоційний вплив [4, 17].        

         Авторські неологізми у творах жанру фентезі містять назви нових, часто нереальних речей та фантастичних персонажів, у тому числі і таких, про які часто невідомо нічого, крім імені. У цьому контексті вживаються й авторські оніми, або за визначенням Р.Намітокової, оказіональні оніми. Ономастика – розділ мовознавства, який вивчає власні імена. Терміном „ономастика” називають також сукупність власних імен, яка позначається й терміном „онімія” [7, 23]. Власна назва, як визначає К. Леві-Стросс, є «квантом значення». Це один із засобів, що створює вигаданий світ. Імена персонажів, як правило, приховують у собі певну інформацію, «персонажі, що володіють подібними іменами і прізвищами, є носіями рис, властивих етимології та історичним носіям цих імен» [6, 56].  Оказіональні оніми – це дуже специфічна категорія слів, що вживаються для репрезентації одиничного об’єкта. Оказіональні власні назви також мають власну специфіку функціонування в тексті, допомагають у розкриті сюжетних ліній, набувають експресивного забарвлення. Послуговуючись визначенням Р. Намітокової оказіональний онім у жанрі фентезі можна визначити як індивідуально-авторську  власну назву, для якої характерне навмисне відхилення від літературної та словотвірної норми, що також може належати до вигаданих мов і потребує пояснення автора [7, 64]. 

         У працях ономастів представлені різні класифікації онімів (Н. Максимчук, Н. Подільська, В. Супрун та ін.). Найбільш чіткою та лаконічною є класифікація Д. Єрмоловича, який розрізняє антропоніми (власні назви, офіційно присвоєні окремим людям, як їх розпізнавальний знак), топоніми (власні назви географічних об’єктів), теоніми (імена божеств), хрононіми (назви, пов’язані з часом)  хрематоніми (назви грошей), міфоніми (імена неіснуючих об’єктів) та ін  [5, 48-49].        
        Традицію використання індивідуально-авторських слів у жанрі фентезі розпочав Дж.Р.Р. Толкін. Будучи  професійним філологом, він створив не лише назви істот, але й вигадані місця і мови. За даними дослідників, у романі «Володар кілець» понад триста антропонімів (наприклад, Arwen, Bregalad, Forlong the Fat, Grey Pilgrim) і майже вдвічі більше топонімів (Bridgefields, Entwash, Hobbiton, Númenor тощо). Крім антропонімів і топонімів, авторська лексика охоплює назви та імена матеріальних і духовних об’єктів і явищ: рослин (evermind, galenas, mallorn), тварин (Gwaihir, Mearas, oliphaunt), міфічних істот, предметів, відтинків часу, подій, військових кампаній тощо. Повна кількість власних і загальних назв, а також своєрідних авторських термінів перевищує тисячу [ 2, 16-17].          
         Автор християнського фентезі К.С. Льюїс, для заповнення простору свого фантастичного світу теж створює імена, покликані називати ті чи інші об’єкти.  Письменник говорив, що має досить традиційні вподобання в поезії – плавні приголосні [l] та [r] і носові [m] та [n] – вважаються ним наймелодійнішими. В усіх творах Льюїса, персонажі і місця, що асоціюються з Богом, містять такі мелодійні приголосні: Alambil, Aslan, Ramandu. Інші ж приголосні – фрикативні [f], [v], [z] і проривні [p], [b], [j], [k], [t], [d] вважаються більш прозаїчними і грубими, вони і складають основу для створення імен негативних персонажів [1, 32].        
        Послідовниками цієі традиції стали такі представники сучасного англомовного фентезі як Урсула Ле Гуїн, Кетрін Валенте, Дж. Роулінг.

          У фентезійному циклі «Сказання Земномор‘я» У. Ле Гуїн, оказіоналізми являються сюжетоутворюючою складовою  художнього тексту.  У вигаданому авторкою Земномор’ї переважають екзотичні імена, які не мають аналогів для читача та не підлягають розшифруванню: колишній маг Харе, пірат Егре, фарбувальник Поплі та його мати Аркарен, заклинатель Торі. Письменниця описує це явище так: «Мене часто запитують, як я вигадую імена для фентезі, і мені знов доводиться відповідати, що я знаходжу їх, що я чую їх… Для мене, як для чарівників, знати ім'я острова або героя означає знати острів чи особистість… Усе це звучить дуже містично, і, дійсно, у цьому є такі аспекти, які я не розумію, але це також і прагматична справа, оскільки, якби ім'я було підібране неправильно, то й образ був би неправильним – непридатним, хибно зрозумілим» [13, 9]. Ім’я, на думку Ле Гуїн, має ключове значення для ідентифікації особистості, розуміння її глибинної суті, є аналогом душі.         
          Земноморській культурі Ле Гуїн, крім звичайних ардичної та каргадської мов, так само відоме сакральне Істинне Мовлення (true speech). На думку американського дослідника Ричарда Ерліха, даний термін викликає асоціації із психоаналітичною теорією, в якій у такий спосіб іменується мова сновидінь, символів та інших проявів
несвідомого [12, 53]. Істинне Мовлення також іменується Мовою Творення (Language of the Making), в якій «назва кожної речі є суть цієї речі... Справжнє ім'я людини – це одне зі слів Істинного Мовлення... Оскільки ім'я людини – це її сутність у найбільш загальному й абсолютному значенні слова, то кожний, хто буде знати це ім'я, отримує цілком реальну владу над її життям і смертю» [14, 330].        
         Подібний спосіб мислення можна зустріти в багатьох культурах.
Д. Д. Фрезер присвячує йому цілий розділ дослідження магії та релігії «Золота гілка» [9, 235-251]. Мова, якою користувалися люди в рамках міфологічного світорозуміння, поділялася на повсякденну й сакральну. Для останньої в акті ритуального священнодійства ім‘я, слово виступає не в ролі опису дійсності, а як засіб, знаряддя впливу на цю дійсність, на таємні сили, що лежать в її основі. Так, старозавітний Адам одержав як дарунок від Бога владу над створеним світом, що виражається, зокрема, в тім, що, даючи імена, назви всьому існуючому, він поширював свій вплив на найменоване. Аналогічні прийоми, спрямовані на захист від магії, існували в стародавніх греків, римлян, іудеїв тощо.         
        Отже оказіоналізми у творах У. Ле Гуїн являються  важливою складовою текстотворення: ім'я породжує образ, навколо якого потім розгортаються події, – що підтверджується словами авторки про історію написання багатьох творів.         
         Таким чином, оказіоналізми  являють собою особливий мовний феномен і є однією з головних особливостей жанру фентезі. Цей порівняно новий жанр дає можливість автору на сторінках літературного твору створити уявний світ із оригінальною системою персонажів, подій, місць їх перебігу. Особливість жанру полягає у тому, що він сам спонукає письменника до створення засобів, що слугують для урізноманітнення художнього простору творів – вигаданих мов, алфавітів, власних глосаріїв, імен вигаданих персонажів, тощо. Кожен оказіоналізм є джерелом знань, він, виконуючи художню і номінативну функцію в літературі жанру фентезі, є своєрідним ключем до створеної автором цілої нової культури, етносу, що розкриває сутність його цінностей, традицій, звичаїв і таким чином дає приховану додаткову інформацію читачеві.         
        Перспективою подальших досліджень цього напряму може стати аналіз та інтерпретація оригінальних оказіоналізмів письменників жанру фентезі, розгляд проблем, пов'язаних із перекладом оказіональних слів українською та російською мовами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

        1. Александрук І. В. Когнітивні та мовні механізми утворення неологізмів у творах жанру фентезі. Київ: Науковий вісник, 2007. 469-
475 с.         
         2. Беренкова В.М. Авторские новообразования и их функции в трилогии Дж.Р.Р. Толкиена «Властелин колец» (в английском и русском текстах) : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык»/ МГУ. Москва, 2007. 24 с.         
        3.  Гром'як Р. Т., Ковалів Ю. І. Літературознавчий словник-довідник.  Київ: ВЦ «Академія», 1997. 752 с.         
        4. Денисовець І. Словотвірні та стилістичні особливості оказіональних власних імен відзооонімного походження в сучасній українській дитячій прозі. Матеріли VII Міжнародної науково-практичної конференції. Луганськ: ЛДАКМ, 2014. 30 с.        
        5. Ермолович Д.И. Именна собственые на стыке языков и культур Москва: Валент, 2001.132 с.        
        6. Леви-Стросс К. Неприрученая мисль. Первобытное мышление – Москва: 1994. 140 с.        
        7. Намитокова Р. Оказиональная ономастика и ономастические оказионализмы. Эволюция семантических и функциональных свойств русской лексики. -  М., 1987 с.128        
        8. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля, 2006. 716 с.

          9. Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии (2 ч.) Москва: Политиздат, 1983. 703 с.
         10. Шамякина. В. Литература фэнтэзи: дифференциация понятия и жанровая характеристика. URL: http//www.bsu.by/Cache/pdf/209023.pdf.
        11. Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь.
Москва: Сов. энциклопедия, 1990. 685 с.
        12. Erlich Richard D. Coyote's Song: The Teaching Stories of Ursula K. Le Guin. A Science Fiction Research Association Digital Book.
URL: www.sfra home page.
        13. Le Guin Ursula K. Dreams Must Explain Themselves. NY: ALGOL Press, 1975. 37 p.          
         14. Le Guin Ursula K. Tales from Earthsea. Ace Books, 2002. 336 p.