Культура Відродження

Культура  Відродження

Ренесанс — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Гуманізм — це філософська та етична позиція, яка надає особливого значення цінності людей та сприянні людям (антропоцентризм), і в загальному віддає перевагу критичному мисленню та доказам (раціональним та емпіричним) над прийняттям догмату або забобонів.

Гуманісти проголосили:

 людини як досконалу істоту, наділену безмежними здібностями та можливостями;

 віру в розум людини, у її здатність зрозуміти та пояснити світ без звернення до Божественного промислу

 земне життя людини найвищою цінністю;

 античний ідеал вільної, творчої, активної, гармонійно розвиненої особистості.

Яскравими представниками гуманізму були:

1. В Італії поети Данте та Петрарка, філософ та поет Кампанелла: 2. В Англії – письменник Томас Мор;

3. У Франції філософ Монтень та ін.

Периодизація доби Відродження: 

 Протовідродження  (2-а половина XIII ст. — XIV ст.)

 Раннє Відродження (1410/1425 рр. XV ст. — кінець XV ст.)

 Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI ст.)

 Пізнє Відродження (середина XVI — 90-ті роки XVI ст.)

*Також виділяють Північне Відродження (XVI ст.), що набуло найбільшого поширення в таких країнах як Німеччина, Нідерланди, Франція та Англія.

Проторенесанс 

Для мистецтва проторенесансу характерна поява тенденцій до чуттєвого, наочного відображення реальності, світськість (на відміну від мистецтва Середньовіччя), поява інтересу до античної спадщини (властивого мистецтва епохи Відродження).

Ознаки проторенесансу в образотворчому мистецтві Італії не означали знищення готичної традиції. Часом ці традиції просто сповнювалися помітних життєрадісних та світських засад при збереженні старої іконографії та традиційного тлумачення форм. Готичне мистецтво позбавлялося драматичної напруги, ставало граційним, дещо манірним, усміхненим або меланхолійним.  

Соціальними передумовами у 1200-ті роки стали розвиток ремесел та торгівлі, економічні реформи у вільних італійських містах (особливо в Тоскані).

Поява ознак проторенесансу деякі дослідники вбачають в архітектурі XI—XIII століть у Тоскані, де використовувалося поліхромне облицювання мармуром у поєднанні з тонкими членуваннями стін та античні архітектурні деталі, що дозволило полегшити важкість архітектури властиву романському стилю.

Для архітектури проторенесансу характерні врівноваженість та спокій. Представник: Арнольфо ді Камбіо.

Для скульптури цього періоду характерні пластична міць та наявність впливу пізньоантичного мистецтва. Представник: Нікколо Пізано.

Для живопису характерна поява дотик і матеріальної переконливості форм. Представники: П'єтро Кавалліні (Рим); Джотто (Флоренція).  

Яскравими представниками літератури цього періоду є Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка та Джованні Боккаччо. До цього періоду належить поезія школи «дольче стиль нуово». Для літератури характерне чуттєве посилення, реалістичність образів.

Традиції мистецтва проторенесансу сприйняли такі художники Відродження, як Брунеллескі, Донателло, Мазаччо.

Раннє Відродження 

Відзначається значними змінами в мистецтві: якісні зміни в архітектурі, живописі, скульптурі мали значний вплив на подальший їх розвиток.

ХV століття - це період значних суспільних потрясінь: завершення Реконкісти в Іспанії, масове вигнання морисків та євреїв з Іспанії (Альгамбрський декрет), європейське відкриття Америки і початок її жорстокої колонізації, зникнення з політичної карти Європи Візантії, масова еміграція греків на континент, зміцнення на територіях Європи позицій Туреччини, війни з якою формуватимуть історію континенту 400 років по тому.