Природа мого краю як об'єкт краєзнавчого дослідження

Есе на тему: «Природа мого краю як об'єкт краєзнавчого дослідження»

Підготував студент групи ІС-33 Олексієнко Роман

В контексті природи мого краю, мені хочеться розглянути важливу роль урбанізаційних процесів, які неабияк впливають на сучасний стан речей у природі не тільки мого краю чи нашої країни, а й світу загалом. Урбанізація є проекцією всесвітньо-історичного процесу відтворення всього життя суспільства, його закономірностей на територію. Вона виступає як механізм зрушень в суспільстві, на території через накопичення в фокусах розвитку інтелектуального потенціалу, подальшого поширення комфортних умов життя на все суспільство, в тому числі на сільські території.

Територія Полтавщини в різні часи була заселена скіфами, сарматами антами, входила до складу Київської Русі, була місцем кочування хазар, печенігів, половців, монголо-татар, перебувала у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої, становила важливу складову частину держави Богдана Хмельницького, поступово вписувалася у правову й адміністративну систему Російської імперії та СРСР. Всі ці події по-різному впливали на характер розселення населення, типи поселень, їх місце в системі розселення, та, звісно, з часом змінювалася і природа Полтавщини відповідно. Пройшовши тернистий шлях свого розвитку, одні поселення перетворилися на сучасні міста, інші – зазнали незначних змін щодо свого статусу в системі розселення або зникли з географічної карти взагалі.

Одними з перших міських поселень на Полтавщині слід виділити яскраві формування, великі поселенські центри – городища. Серед 230 найвідоміших осередків ремесла та торгівлі цієї епохи було Більське городище. Пізніше з’явилися нові поселення у вигляді міст-фортець: Полтава, Опішня, Великі Будища, Більськ, Гебердеїв Ріг (сучасне село Келеберда), Керменчик (сучасний Кременчук), Градизьк. Починаючи з кінця ХVІІ століття на Полтавщині відбувалися постійні перетворення щодо адміністративно-територіального устрою, змінювався склад території, що безумовно, відображалося на характері розселення населення та формуванню природи краю. Чисельність населення регіону зростала, Полтавщина перетворювалася на густозаселений регіон з різноманітними типами поселень. На час утворення Полтавської губернії 9 березня 1802 року її площа становила 46 603,16 км² , що у 1,6 рази більше сучасної Полтавської області за рахунок територій суміжних областей. Крім 15 повітів на її території розташовувалися два заштатних міста (Градизьк і Глинськ), один посад (Крюків), 82 містечка, 722 села, 1137 селищ і велика кількість хуторів, які мальовничо розміщувалися у підніжжях пагорбів, в балках, на узбережжях водойм.

З початком радянського періоду, міста найактивніше зростали за рахунок сільських мешканців. Індустріалізація, колективізація сільського господарства вплинули на співвідношення міського та сільського населення, перерозподіл трудових ресурсів в регіоні. У післявоєнний період радянська влада продовжувала політику перетворення неперспективної сільської місцевості на ідеалізовану урбанізацію. 1000 з 1904 дрібних населених пунктів Полтавщини у 1965 році були віднесені до неперспективних. На практиці це означало, що в цих селах не будували магазини, школи, лікарні тощо, а населення вимушено було мігрувати до міст у пошуках роботи і кращих умов життя. Таким чином на місцях природного проживання людей хати заростали бур’янами, а сліди проживання людей природа перетворювала на новий, з виду ніколи не заселений краєвид.