Роль дихання в iталiйськiй школi академiчного пiсенного мистецтва ХIХ століття

                    РОЛЬ ДИХАННЯ В ІТАЛІЙСЬКІЙ ШКОЛІ

           АКАДЕМІЧНОГО ПІСЕННОГО МИСТЕЦТВА ХІХ століття

           Становлення України як суверенної держави глибоко впливає на світогляд, психологію та духовне життя українців. Посилюється роль музичного мистецтва у формуванні духовності суспільства, у зв’язку з чим зростає значення музично-естетичного виховання школярів. Складовою частиною загальної системи освіти  є реалізація завдань музично-естетичного виховання учнів засобами вокального мистецтва.

         Залучення школярів до музичної культури через  спів, як один із найбільш доступних видів діяльності, є важливим та найбільш природним для нашої національної культури. Все більшого значення набуває культурологічний аспект шкільного навчання, згідно якому акцент переноситься з традиційної установки – засвоєння заданої кількості інформації – на розвиток вокальної культури, культури почуттів, формування співацьких умінь та навичок [ ].

       Найважливіший вокальний навик – співацьке дихання. Від його формування залежить подальша вся співацька діяльність особистості. Тому ця проблема продовжує бути актуальною і сьогодні у вокальній педагогіці.

         Проблему формування співацького голосу школярів досліджують представники різних галузей науки: психології, соціології, педагогіки, хорознавства, естетики, мистецтвознавства.  На особливу увагу заслуговують роботи таких педагогів-музикантів: Н.Гродзенської, Н.Вєтлугіної, Д.Огородного, В.Попова, О.Ростовського, О.Рудницької, Г.Струве та інших.        

        У цих дослідженнях вокальна (вокально-хорова) робота інтерпретується як один з основних видів музичної діяльності, яка має специфічні особливості, котрі визначаються якостями самої музики як виду мистецтва. Адже співацька культура виступає як одна з таких якостей, котра набувається і розвивається завдяки здійсненню активної музичної діяльності. Вокальна музика забезпечує успішне залучення учнів до загальнолюдських музичних цінностей, розвитку комплексу музичних потреб і смаків, формує виконавську компетентність, що стимулює творчу активність та всебічно розвиває школярів.

        Водночас, розвиток вітчизняного вокально-виконавського мистецтва показує, що в даному музично-педагогічному й виконавському просторі є ще чимало насущних проблем, які вимагають свого концептуального теоретичного осмислення та ознайомлення з досвідом підготовки співаків у вітчизняних і зарубіжних школах пісенного мистецтва.

       Одна з цих проблем  – формування співацького дихання вокаліста, його цілісна континуальна (безперервна) природа розвитку. Італійська вокальна школа визнана у всьому світі родоначальницею всього академічного пісенного мистецтва. Тому вивчення її доробку, прийомів та методів роботи з формування співацького дихання  є  вкрай важливим та цікавим для майбутніх фахівців музичного мистецтва. У будь-якому разі, неясність уявлень про сутність  цього явища заважає сьогодні, у певній мірі, учням та студентам  більш  ефективно і якісніше вирішувати ті або інші  творчі й освітні завдання.

          Метою статті є висвітлення основних аспектів співацького дихання, яким приділялась увага в італійській школі академічного пісенного мистецтва  ХІХ століття.

       Французька музика XVIII століття вимагає крику і в цьому полягає її головне вираження. Французький спів вимагає цілковитої напруги легких на всьому "протягу голосу" (Руссо "Музичний словник" 1767 г.). Моцарт після відвідин Парижа писав:"Французи тільки навчилися слухати музику, але вони не підозрюють, до чого огидні їх власна музика і спів. Якби вони не бралися виконувати італійські арії, я міг би їм пробачити їх французьку візготню, але псувати хорошу музику - це нестерпно. А співаки і співачки! Їх не слід було б так називати, бо не співають, - вони кричать, волають горлом і носом у всю силу обох легень. Жільбер-Луї Дюпре тенор (1806-1896 р). Ще будучи учнем відомої Паризької музичної школи ховали, він набув ґрунтовного музичного пізнання. Дюпре від природи був емоційним співаком, відчував фізичні недоліки свого голосу і почав заповнювати їх застосуванням грудних прикритих звуків на середньому і верхньому регістрах. Це дозволило Дюпре розширити діапазон, міць і виразність голосу. Незабаром Дюпре отримав визнання в багатьох містах Італії. Але вроджена слабкість голосового апарату змусила Дюпре передчасно залишити сцену і зайнятися педагогічною діяльністю. Я пропоную учням розширювати наскільки це можливо кордон їх грудного голосу, так як лінь і боязнь зусиль часто змушують їх втрачати цей могутній ресурс. Хоч як би здавалися нудними початкові вправи раджу учням не нехтувати ними: основа мистецтва співу спочиває зокрема на формуванні і на якості звуку. Як для того, щоб грати на скрипці, треба мати насамперед скрипку так і для того, щоб навчитися співати, необхідно перш за все мати голос. Якщо він гарний, сильний і рухливий, - тим краще. Але над ним слід працювати багато і довго, перш ніж претендувати на звання співака. Повторюйте кожну ноту до тих пір, поки ви не досягнете задовільного результату. Вдихати повітря в легені, затримувати його там і вміло витрачати на утворення звуків - найважливіша річ у співі. Потрібно домогтися вміння у всіх обставинах дихати без шуму і зусилля ". Співати вправи і вокалізи Дюпре рекомендує повним голосом, з властивою кожному співакові силою, без форсування. Яким би не був  грубий голос на початку навчання, при систематичних заняттях він пізніше стане повним і м'яким.