Аналіз структури покриву і генетико-морфологічної будови основих типів грунтів природних зон України

 Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

[pic 1]

Звіт про виконання  практичної  роботи №1

з дисципліни «Бонітування гунтів» на тему:

«Аналіз структури покриву і генетико-морфологічної будови основих типів грунтів природних зон України »

Виконала:

ст. гр. ЗМК-41

Бонцьо  М.П.

Перевірила:

Качмар О.Й.

                                    Львів 2018

        Тема: «Аналіз структури покриву і генетико-морфологічної будови основних типів грунтів природних зон України»

Мета роботи: проаналізувати структуру покриву і генетико-морфологічну будову основних типів грунтів природних зон України. Ознайомитись та засвоїти інформацію про грунтово-географічне районування України.

Зміст

1.Опис та аналіз природних зон України:

   1.1.Зона мішаних хвойно-широколистих лісів.

   1.2.Лісостепова зона.

   1.3.Степова зона.

   1.4.Українські Карпати.

   1.5.Кримські гори.

2.Грунтово-географічне районування України:

   2.1.Теоритична частина.

   2.2.Виконання завдань лабораторної роботи.

      2.2.1.Карта з виділеними грунтовими зонами України.

      2.2.2.Аналіз структури грунтового покриву сільськогосподарських угідь у межах природних зон.

     2.2.3.Аналіз структури грунтового покриву України.

Висновок щодо виконання лабораторної роботи.

1. Опис та аналіз природних зон України

Територія України лежить у зонах мішаних лісів, лісостепів і степів. Українські Карпати і Кримські гори вважають окремими природними (фізико-географічними) країнами.

Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході — Карпатські (4 %), на півдні — Кримські гори (1 %). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ.

Південно-східний берег Криму належить до зони субтропіків. Геолочіна будова і рельєф, клімат, води, грунти, тваринний і рослинний світ, в складному взаємозв’язку і взаємодії, утворюють природно-територіальні комплекси різного рангу. В основу фізико-географічного районування покладено ландшафтно-генетичний принцип суть якого поягає в тому, що природно-територіальні комплекси та їх межі виявляють всебічним аналізом взаємозв’язку  і взаємодії основних ландшафтостворюючих факторів сонячної радіації і внутрішньої енергії Землі , процесів, що відбуваються в літосфері, гідросфері, атмосфері та біосфері, а також природних компонентів літогенної  основи, земної поверхні ,повітря, поверхневих  підземних вод, грунтів і біоти.У зв’язку  із тим , що територія нашої країни має значну площу ,яка витягнута із заходу на схід та на якій сконцентрована велика різноманітність природних умов, тому для неї характерне складне фізико-географічне районування .

                  1.1Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів:

Зона мішаних лісів знаходиться на півночі України (20% території країни). Простягається з півночі на південь на 150-200 км. Ця територія називається українським Поліссям. В неї входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська області та невеликі території Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Сумської областей.

Південна межа проходить по лінії Володимир-Волинський – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів.

Клімат Полісся помірно-континентальний з теплим і вологим літом та м’якою зимою. Середня температура січня -4°…-8°С, середня температура липня від +17° (на заході) до +19° (на сході). Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550—650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання грунтових вод . Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Основними типами ґрунтів в Поліссі (>60 %) є дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під хвойними та мішаними лісами з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7-1,0 % у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0 % у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція ґрунтового розчину в них кисла — рН 4,2-5,2. Домінують торф'яно-підзолисті ґрунти, які займають біля 75 % території Полісся. На базі продуктів елювіогенези крейдяного мергелю сформувалися дерново-карбонатні ґрунти.