Мiсце права господарського вiдання у системi речових прав

МІСЦЕ ПРАВА ГОСПОДАРСЬКОГО ВІДАННЯ У СИСТЕМІ РЕЧОВИХ ПРАВ

У сучасному господарському праві до числа речових прав, крім права власності і прав на чужі речі, відносять також право господарського відання. Це право з’явилось у період перехідної ринкової економіки, оскільки держава не мала можливості безпосередньо здійснювати господарювання над належними її об’єктами, вона була змушена створювати юридичних осіб-підприємства, закріпивши за ними своє майно на певному речовому праві.

Основу правового регулювання такої правової категорії як право господарського відання складає Господарський кодекс України (далі – ГКУ), також Закон України «Про управління об’єктами державної власності». Слід вказати, що Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) в статті 395 не закріплює таке речове право на чуже майно як право господарського відання, але при цьому в ч. 2 цієї ж статті передбачено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно ч. 1 статті 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Термін «право господарського відання» замінило право повного господарського відання, яке було визначено у статті 37 Закону України «Про власність», згідно цієї статті майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належало йому на праві повного господарського відання, на основі якого підприємство володіло, користувалося і розпоряджалося вказаним майном, здійснюючи відносно нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовувалися правила про право власності, якщо інше не встановлене законодавчими актами України.

Основнi специфічнi особливостi права господарського відання :

1. Закріплюється лише за суб’єктом підприємництва. Р. Таш’ян наголошує, що зміст поняття «суб’єкт підприємництва» є дискусійним. Господарське законодавство не визначає поняття суб’єкта підприємництва, але використовує зазначений термін, коли регламентує господарську комерційну діяльність (підприємництво). При цьому суб’єкт підприємництва має бути створений у формі підприємств. [3, с. 500]. Слід вказати, що згідно статті 62 ГКУ підприємство визнається як самостійний суб’єкт,у свою чергу норми ЦКУ розглядають лише як об’єкт господарської діяльності. Отже, за суб’єктами господарювання, які не належать до суб’єктів підприємництва, майно не може закріплюватися на праві господарського