Відповідальність за недостовірне декларування

Вступ

Однією з основних вимог Революції Гідності 2014 року було масштабне кадрове очищення серед посадовців та створення ефективних механізмів для боротьби з топ-корупцією. Українське суспільство обурили статки найвищих чиновників, які займали на той час найвищі посади. Наприкінці 2014 року було прийнято новий Закон України «Про запобігання корупції» і розпочалось створення системи антикорупційних органів – Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) та Вищого антикорупційного суду (далі – ВАКС). Кримінальний кодекс України (далі – КК України) було доповнено новою статтею 366-1, яка встановлювала кримінальну відповідальність за подання суб’єктами декларування завідомо недостовірних відомостей або умисне неподання декларації, яка передбачала позбавлення волі до двох років як найвищу ступінь відповідальності за порушення цих вимог. Також, Законом України «Про запобігання корупції» було передбачено повноваження НАЗК як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом щодо моніторингу та контролю за поданням таких декларацій, перевірки відомостей у них та складання відповідних висновків задля притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Так, станом на кінець жовтня 2020 року у роботі НАБУ перебувало 110 кримінальних проваджень, 34 справи було скеровано до судів, а 7 особам було повідомлено про підозру.

Можна дискутувати щодо коректності юридичної конструкції статті 366-1 КК України та пропорційності санкції за такий склад правопорушення. В той же час, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) за 2019-2020 рік міститься 111 вироків у справах, кримінальні правопорушення у яких становить склад ст.366-1 КК України. З них першість за кількістю займають покарання у вигляді громадських робіт та позбавлення права обіймати державні посади (у 2020 році – 28 вироків з 53, у 2019 – 33 з 58), штрафи у розмірі 42500-51000 гривень (у 2020 році – 7 з 53 та у 2019 році – 12 з 58). У 7 справах за 2 роки було застосовано таку міру покарання як позбавлення волі не більше 2 років (в 6 випадках було звільнено з іспитовим строком на строк позбавлення волі), а у 7 справах постановлено виправдувальні вироки. . Отже, можна говорити про те, що стаття практично реалізовувалась, тобто судами було встановлено та досліджено діяння за таким складом злочину.

Проте, за шість років після змін законодавства, Конституційний суд України у рішенні №13-р/2020 від 27.10.2020 року (далі – рішення КСУ) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 366-1 КК України

Рішення було мотивовано тим, що:

1. встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень, оскільки такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог статті 11 КК України;
2. використання юридичних конструкцій, у яких відсутній чіткий перелік законів, унеможливлює однозначне визначення кола суб’єктів злочину, а відсилочні норми унеможливлюють встановлення кола їх адресатів. Як наслідок, до відповідальності за умисне неподання декларації може бути притягнуто осіб, які не можуть бути учасниками правовідносин з декларування, а тому свідомо не виконали такого обов’язку;
3. перевірка та подання щорічних декларацій суддями має здійснюватись з урахуванням принципу незалежності судової влади. Запроваджуючи повноваження та права Національного агентства з питань запобігання корупції та інших органів виконавчої влади, що стосуються суддів, які мають спеціальний статус та належать до судової гілки влади, повинно бути виокремлено категорію суддів системи судоустрою та суддів Конституційного Суду України з урахуванням принципу незалежності судової влади та Конституційного Суду України.

Оскільки рішення Конституційного Суду України набувають чинності з моменту їх опублікування та не підлягають оскарженню, усі кримінальні провадження, досудове розслідування яких здійснювалось НАБУ та іншими правоохоронними органами, кримінальні провадження, матеріали яких було передано до суду, або за якими вже було ухвалено вироки, були закриті на підставі п.4 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто усі матеріали досудового розслідування, які були зібрані під час його проведення, а також обвинувальні акти, які вже були передані до суду, навіть у випадку ухвалення статті, яка містить такий склад злочину у новій редакції, не зможуть бути поновлені та використані для притягнення осіб до кримінальної відповідальності.