Призначення покарання особам, які вчинили злочин в стані обмеженої осудності

ЗМІСТ

ВСТУП        3

Розділ 1. Обмежена осудність: поняття та зміст        7

1.1.        Критерії обмеженої осудності        12

Висновки до розділу 1        16

Розділ 2. Призначення покарання особам, які вчинили злочин в стані обмеженої осудності        19

Висновки до розділу 2        27

ВИСНОВКИ        30

Список використаної літератури

ВСТУП

Обмежена осудність є новелою українського законодавства. Питання про введення даного терміну виникло порівняно недавно, тому інститут обмеженою осудності вимагає детального вивчення та аналізу як на досвіді зарубіжних країн, так і при аналізі практики, а також при порівнянні з інститутом осудності людини.

Актуальність теми пов'язана з тим, що зараз найбільших питань при судовому розгляді і визнання осудності чи неосудності людини викликає саме розуміння поняття про обмежену осудність.

Говорячи про судово-психіатричну практику, а саме про проведення судово-психіатричної експертизи, бачимо, що фахівці вже досить довгий час говорять про те, що психіка людини є складною і багатогранною. Тобто, відокремити психічну діяльність людини на рівні вольового контролю та повного усвідомлення своїх дій є досить важко. Так, на практиці існує дуже багато випадків, коли експерти говорять про те, що особа не втратила цілком вольового контролю за своєю поведінкою, та все ж ця можливість була певним чином обмежена і відтак вона не могла повністю усвідомлювати і контролювати свої дії.

Через це, в кримінально-правовій науці виникає занадто багато питань щодо розуміння інституту обмеженої осудності. До кінця законодавцям і практикам не зрозуміло які ознаки мають входити до змісту даного поняття, яке є значення даного інституту.[6, с.164 ]

Наразі, актуальним залишається питання про юридичне визначення і оцінку здатної особи до усвідомлення своїх дій при вчиненні злочину, розуміння суспільно небезпечного характеру цих дій, волі та бажання чи допущення або передбачення суспільно-небезпечних наслідків. Саме тому нагальною є проблема глибшого аналізу тих критеріїв, які характеризують осудність особи, визначають особу обмежено осудною або ж визнають неосудною, оскільки це є оцінкою реальної здатності особи до вчинення того чи іншого злочину.

Наступною проблемою є те, що трактування осудності і обмеженої осудності в сучасному законодавстві є досить вузьким, а відтак і недостатнім для того, щоб можна було юридично грамотно оцінити здатність особи до вчинення чи невчинення даного злочину. Трактування, яке існує на сьогодні, більше відноситься до царини медицини і є достатньо широким для психіатра, проте не для юристу. Юристу ж необхідно розглянути стан обмеженої осудності у порівнянні зі станом осудності, а окрім цього проаналізувати дані інститути, застосувавши їх не лише як психічний стан особи, а можливу передумову чи умови вчинення злочину.[7, с. 130]

Іншою проблемою є застосування стану обмеженої осудності в судовій практиці. Так, глава 34 Кримінально-процесуального кодексу України регулює застосування примусових заходів медичного характеру. І на жаль, вона виконана досить недосконало, оскільки іноді при її застосуванні статус обмежено осудних осіб мало чим відрізняється від статусу неосудних. Існують інші випадки, коли суд нівелює станом обмеженої осудності, не враховуючи його при винесенні вироку, що наносить значну шкоду правам тієї особи, яка є підсудною в даній справі.

Окрім цього, не варто забувати, що обмежена осудність передбачає, що особа на час вчинення нею злочину не могла повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними. Так, ч. 2 ст. 20 Кримінального кодексу України говорить нам, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Проте, проблемою є те, що законодавство наводить лише певну дефініцію і в ньому повністю відсутній будь-який механізм застосування даної дефініції. Тобто, інакше кажучи, закон ніяким чином не конкретизує і не дає роз'яснення яким саме чином суд повинен враховувати дану обставину при призначенні покарання.[5, с.131]