Людська гідність в системі правових цінностей

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….....2

Розділ І. Людська гідність в системі правових цінностей………………………............................................................4

Розділ ІІ. Ґенеза поняття людської гідності та сучасні підходи до його розуміння…………………………………………………………………7

Розділ ІІІ. Людська гідність як джерело прав людини………………………...................................................................11

Розділ ІV. Захист людської гідності в праві……………………………………………………………………...15

Висновок………………………………………………………………...21

Список використаних джерел…………………………………………………………………..23

ВСТУП

Людська гідність є невід'ємною та основоположною складовою соціальної держави, яка базується на повазі до прав людини, їх захисті та забезпеченні. Вона визначає сутність усіх інших соціально-культурних та правових цінностей, задає напрямок їх розвитку, тому забезпечення поваги до гідності людини є визначальним критерієм дієвості соціальної політики. Сучасна правова наука розглядає права та свободи людини як найвищу правову цінність, а держава має зобов’язання створення необхідних умов для їх реалізації та захисту. Людська гідність є фундаментом прав і свобод людини, тому для демократичної держави є обов’язком нормативне їх закріплення, оскільки саме законодавче відображення певних норм надає змогу визначити юридичний механізм захисту таких прав відповідно до встановленої законом процедури. На жаль, на сьогоднішній день, відбуваються порушення прав людини у різних країнах світу. Ці порушення можуть бути різного характеру, від порушення прав на свободу вираження думки та інформаційної свободи до порушення прав на життя та безпеку людини.

І, хоча права людини вважаються першоосновою її буття, людська гідність є першоджерелом витоку прав людини, оскільки формування доктрини поняття та сутності інституту людської гідності розпочалось ще в античні часи, коли розуміння соціальних та правових потреб людини перебували лише в зародку. Права людини стали становитися вперше в Середньовічній Європі, коли з'явилися поняття «природного права». Зараз, ми можемо побачити їх розвиток в усьому світі. Права людини визнаються найвищими стандартами поведінки, які відображають рівень цивілізації та моральних принципів країн. Це дозволяє забезпечувати гідне існування людини та забезпечити рівноправне ставлення до всіх громадян. На сьогоднішній день українська правова наука зосереджена на вивченні міжнародного та національного законодавства, що стосується захисту прав людини. У цьому контексті, відбувається активна дискусія, оскільки трансформація суспільства породжує зміни у правовій спільноті, а людська гідність як джерело прав людини ніколи не була сталим явищем, що завжди породжувало вдосконалення, переродження вже існуючих прав людини або, як ми вже, знаємо виникнення нового четвертого покоління прав.

РОЗДІЛ І. ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ В СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ЦІННОСТЕЙ

Відповідно до статті 3 Конституції України гідність людини визнається найвищою соціальною цінністю [10]. Г.Г. Мойсей у власному дослідженні згадує думку С. В. Шевчука, який підкреслює, що право на людську гідність, як і право на життя, є абсолютним у більшості конституційних систем. Держава не повинна обмежувати людину на реалізацію цього права, оскільки це право є ядром інших конституційних прав та свобод людини [17, с.161].

Тлумачення поняття та сутності людської гідності в науковому полі є досить різноманітним. В одній із позицій вбачається, що людська гідність є однією з багатьох свобод людини. Інший підхід стверджує, що гідність є позитивним правом, а право людини на гідність розуміється як фундаментальна складова інших прав, оскільки гідність реалізується через одночасне застосування комплексу прав та свобод громадян. Право на людську гідність розглядається є таким, що охороняється від усіх інших суб’єктів права, які співіснують у певному правовому режимі. Таким чином, в роботі О.Я. Орловського зазначаються думки різних науковців, зокрема: С.С. Дністрянський відзначив, що «виведення» сутності прав людини із поняття людської гідності свідчить про  визнання  цієї  властивості  людини  фундаментальним  джерелом  усіх  її прав, а також про поступове зростання питомої ваги принципу гуманізму як системоутворюючої засади серед інших принципів сучасного інституту прав людини. Відомий теоретик П. Рабінович визначає гідність як  достоїнство,  тобто  самоцінність людини, що існує незалежно  від  будь-яких  її біологічних  чи  соціальних  властивостей, звідки і з’являється така засада як «рівність» людей незалежно від статі, раси, віри, соціального статусу і т.д. Філософ відзначає, що гідність є визначальною моральною рисою людини, яка підкреслює її унікальність. Такої думки дотримуються В. Погорілко та В. Федоренко, за позицією яких гідність є невід’ємним  внутрішнім  ставленням людини до себе як до цілісної особистості. Ю.С. Ніжинська встановлює, що людська гідність є джерелом конституційного порядку у логічному, онтологічному та інтерпретаційному розумінні. З об’єктивної точки зору, гідність розглядають як один з принципів права, а саме принцип людини, її життя, честі та гідності як найвищої цінності, у сфері конституційно-правового розвитку в України. Також О.Я. Орловський, розглядаючи поняття та сутність людської гідності навів основні ознаки права людини на гідність: природність їх виникнення; невідчужуваність та непорушність; абсолютність; загальність;  соціальна значимість та залежність від соціально-історичних умов суспільства.