Адвокат-медіатор: переваги та недоліки

Адвокат-медіатор: переваги та недоліки

Правові спори та конфлікти є невідривною частиною життя держави. І одне з головних завдань нашої країни – забезпечити сприятливі умови для розв’язання спорів та захист охоронюваних законом прав та інтересів громадян.

3 листопада 2016 року в першому читанні було прийнято законопроект «Про медіацію», який визначає основні засади надання послуг посередництва та має за мету впровадження інституту медіації в суспільстві. Відповідно до статті 3 цього законопроекту, медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також в кримінальних провадженнях та справах щодо адміністративних правопорушень[1].

Підтвердженням запровадження інституту медіації в нашій державі є Проект Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»                                                   № 9055 від 06.09.2018, статтею 19 якого введено новелу, де визначено, що одним із видів адвокатської діяльності є надання інформації, консультацій і роз'яснень з питань медіації, участь в організації та проведенні процедури медіації, що свідчить про перспективу надання адвокату можливості бути медіатором при вирішення спорів, так як чинним Законом України від 05.07.2012 року дане положення не передбачено.

Варто зазначити, що на сьогоднішній день при Національній асоціації адвокатів України діє Комітет з питань медіації, що підтверджує заінтересованість з боку адвокатського товариства процедурою медіації. Вдале поширення серед адвокатської спільноти процедури медіації дасть можливість адвокатам оволодіти новими професійними навичками з питань врегулювання спорів в позасудовому порядку.

Реалії сьогодення свідчать, що примирення за участю адвоката відбувається на користь клієнта. Тобто сторони дійшли консенсусу, згоди, але в цьому випадку адвокат – не медіатор, а захисник інтересів свого клієнта, тоді ж як  класичний медіатор – абсолютно об’єктивний та безпристрасний.

Адвокати-медіатори мають змогу визначити межі домовленості, їх відповідність чинному законодавству так, щоб ця згода не виходила за межі закону та була реальною з позиції її виконання. Таким чином, адвокат-медіатор має перевагу на ринку юриспруденції і користується авторитетом.

Як зазначає Понасюк А.М., для адвоката-медіатора право, з одного боку, є вказівкою на межі диспозитивності при розробці сторонами угоди, яка їх влаштує, а з іншого боку, своєрідним інструментом, що дозволяє розширити ресурси, виявити додаткові можливості для врегулювання спору і належним чином закріпити досягнуті домовленості[3].