Лейкоз

Лейкоз

Лейкоз (білокрів'я) - злоякісна пухлина системи крові.

Етіологія лейкозу не визначена. Існує декілька теорій його походження: вірусна, ендогенна (обмінна), хімічна, радіаційна. У походженні лейкозу важливе значення мають генетичні фактори, зокрема вроджена генетична схильність.

Лейкоз поділяється на гострий та хронічний. Під час гострого лейкозу субстрат пухлини - молоді недиференційовані клітини, під час хронічного - більш диференційовані (дозріваючі).

Гострий лейкоз ніколи не переходить у хронічний. Хронічний лейкоз може набувати ознак гострого.

Перебіг лейкозу може характеризуватись значним (лейкемічна форма) і помірним (сублейкемічна форма) збільшенням патологічних клітин у периферичній крові. Крім того, він може розвиватись без лейкемічного зсуву при нормальній або зниженій кількості білих кров'яних елементів у крові (алейкемічна форма).

Для лейкозу характерні: прогресуюча клітинна гіперплазія в органах кровотворення, анаплазія - зміна клітин у бік зворотнього розвитку, втрата ними типових і функціональних властивостей, метаплазія - поява патологічних вогнищ кровотворення в різних органах.

Гострий лейкоз

В основі захворювання лежить посилений розвиток ембріональних клітинних елементів, які не здатні перетворюватися у зрілі форми.

Патологічна анатомія. На розтині виявляють значне недокрів'я усіх органів. У ротовій порожнині, зіві, глотці - некротичні вогнища. У кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці відзнача ють недиференційовані клітинні елементи. У міокарді, печінці, нирках наявні дистрофічні процеси.

У перебігу гострого лейкозу виокремлюють декілька стадій: початкова, розгорнута, ремісія (повна або часткова), рецидив, термінальна.

Клінічна картина. Здебільшого початок гострого лейкозу гострий або підгострий. У хворих відзначають гарячку ремітуючого або гектичного типу, проливний піт, остуду, виражену слабкість. Часто однією з перших скарг є біль у горлі під час ковтання, який виникає як наслідок некротичних змін слизової оболонки глотки і зіва. Ось чому в багатьох випадках захворювання спочатку визначається як некротична ангіна, і тільки спостереження за хворим, а також дані дослідження крові й пунктату кісткового мозку дають змогу поставити правильний діагноз.

В інших випадках захворювання розвивається поступово. Хворі відзначають слабкість, швидку втомлюваність, біль у кістках і суглобах, субфебрильну температуру тіла. Згодом стан погіршується.

У розгорнутій стадії захворювання в клінічній картині можна виділити декілька синдромів: анемічний, геморагічний, інфекційні та виразково- некротичні ускладнення.

Анемічний синдром характеризується слабкістю, запамороченням, болем у ділянці серця, задишкою. Об'єктивно відзначають блідість шкірних покривів і видимих слизових оболонок.

Геморагічний синдром спостерігається майже у всіх хворих.

Виникають ясенні, носові, маткові кровотечі. На шкірі й слизових оболонках утворюються геморагії. У місцях уколів і внутрішньовенних ін'єкцій виникають значні крововиливи. У термінальних випадках можуть спостерігатися крововиливи в мозок.

Інфекційні та виразково-некротичні ускладнення є наслідком гранулоцитопенії, зниження фагоцитарної активності гранулоцитів, порушення антитілоутворення і трапляються здебільшого у хворих на гострий лейкоз. Основним і постійним симптомом інфекційних ускладнень є гарячка (інколи гектичного типу), яка супроводжується остудою і пітливістю. Під час загального огляду у більшості хворих з самого початку хвороби загальний стан розцінюють як тяжкий. У термінальний період хвороби хворий пасивний, адинамічний, на питання відповідає із зусиллям або перебуває у стані непритомності. Шкіра бліда, інколи