Хронологія періоду філософії Відродження

Хронологія періоду філософії Відродження

Відродження – це період в історії філософії, що хронологічно припадає на кінець 14 – початок 16 століття.

Сучасні дослідники виділяють 4 періоди доби Відродження:

1. Протовідродження  (2-а половина 13— 14 століття);

1. Раннє Відродження (початок — кінець 15 століття);    

1. Високе Відродження – період Ренесансу, який включає кінець 15 — перші 20 років 16 століття;    

1. Пізнє Відродження (середина XVI — 90-ті роки XVI століття).

Філософія відродження характеризується трьома основними тенденціями, які розвивалися в хронологічній послідовності, а саме:

1. Гуманізм;
2. Неоплатонізм;
3. Натурфілософія.

Окрім гуманістичного, неоплатонівського та натурфілософського напрямів, паралельно зароджувалися:

1. Політичний (XV—XVI століття);
2. Утопічно-соціалістичний(XV—XVII століття);
3. Реформаційний напрям (XVI—XVII століття).

Проте варто зазначити, що філософію Відродження можна розглядати в межах так званого:

1. Романського; та
2. германського відродження.

Основні ідеї філософії Відродження

ФВ характеризується гуманістичними направленостями, відходом від церкви, переключенням уваги на світські науки, зародженням практичного критерію істини.

Філософія цього періоду акцентувала свою увагу на соціальній сфері і місці людини в суспільстві.

Людина розглядалася як головна ідея – суть існування. В суспільстві проголошувалась ідея соціальної рівності.

Проте варто зазначити, що філософію Відродження можна розглядати в межах так званого  романського та германського відродження, а також розглядати окремі напрями з їхніми ідеями.

Почнемо з Романського і Германського Відродження.

Характерні риси Романського відродження:

1. висування на перший план художньої  творчості;

1. домінування творчого начала над пізнавальним;

1. універсалізація  людської  сутності;

1. утвердження  богоподібності  людини;

1. вчення про «Всезагальну релігію».

Характерні риси Германського відродження:

1. Містицизм;
2. Фаталізм;
3. Пантеїзм;
4. 5 фундаментальних положень, на яких ґрунтується світорозуміння Мартіна Лютера:

• домінанта  віри;
• можливість  особистого  спілкування  з  Богом;
• абсолютний  авторитет  Біблії;
• проголошення  збагачення  як  угодної  Богу  справи;
• ідея  поєднання  свободи  волі  і  «рабства  волі» (Лютер  припускає    свободу  вибору  і  відстоює  несвободу  того,  хто  вибирає).

Як висновок, можна сказати, що:

1.  Принциповим  досягненням  філософії  романського  Відродження  було  утвердження  творчості  як  універсальної  основи  людської  сутності.  В  результаті  з`являється  знаменитий  образ  людини-титана  романського  Відродження,  що  виявляє  своютворчість у тілесному оформленні пантеїстичного космосу.

2.  Філософія  германського  Відродження,  навпаки,  звужуємежі  творчих  можливостей,  людини,  звільняючи  місце  вірі й інтерпретації. Саме ця тенденція згодом приведе до гносеологізації  людської  сутності  —  проголошення  теоретичного  пізнання сенсом існування людини. Проте філософія германського Відродження  також  породжує  людину-титана,  яка  один  на  один  зустрічається  з  Богом  у  містичному  спогляданні  і  таїнстві  читання   Біблії, очищуючи свою віру від усього земного й тілесного.