Становлення і розвиток соціологічної думки в Україні

Міністерство освіти і науки України

Реферат

з дисципліни «Соціологія»

на тему :

«Становлення і розвиток соціологічної думки в Україні»

Виконала студентка 2 курсу

факультету обліку та фінансів

(спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування»)

Житомир 2017

План:

1. Вступ
2. Становлення і розвиток соціологічної думки в Україні

1. Перший етап
2. Другий етап
3. Третій етап

1. Висновки
2. Література

Вступ

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Нині, у зв язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження, потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізації, як академічної науки набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем пов язаних зі складними процесами становлення і розвитку  українства від початків його історії до сьогодення .

Становлення і розвиток соціологічної думки в Україні

Умовно в історії виникнення та розвитку соціологічної думки України можна виділити чотири етапи:

• перший етап – протосоціологічний, найтриваліший в часі, розпочинається з княжої доби (ІХ - ХІІІ ст.) і завершується в 1918 р.. Це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію;
• другий етап – листопад 1918 р. - початок 90-х рр. XX ст  На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація. Він характеризується, з одного боку, майже безплідністю соціологічних студій в межах марксисткою теорії, а з другого значним поневоленням в 20-30-х р. наукової педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились не за своєю волею в еміграції, знаходились під впливом західної соціології;
• четвертий, сучасний етап розвитку української соціології бере початок з 90-х р. ХХ ст. Соціологія починає відроджуватись, а згодом існувати як самостійна наука.

Перший етап

Своїми витоками українське соціальне знання сягає ще сивої давнини, часів Давньоруської держави, про що свідчать пам'ятники літератури та усної народної творчості, що дійшли до наших днів. Формування соціальної свідомості та соціологічної думки тих часів були нерозривно пов'язані з політичними і соціальними процесами, що проходили натерені сучасної України. Це видається цілком логічним адже уявлення про суспільство ніколи не були відірвані від соціальної дійсності, і люди таким чином усвідомлювали соціальні явища, якими вони їх бачили.

  Як і у Європі, перші уявлення про суспільство в давніх українців формувалися у вигляді міфів і героїчного епосу. Зокрема до нас дійшло чимало фольклорних творів, побудованих ще на елементах язичницької культури і язичницького світобачення. Виявом же епосу були історичні пісні, думи і билини. Виникнення писемності дало значний імпульс у розвиток наукових уявлень, у тому числі й соціологічного змісту. Подібно до давньогрецьких логографів, в Київський Русі велися хронологічні записи історичних подій, чим займалися передусім ченці. Подібні фіксування історичних подій набули в давньоруській державі форми літописів. Чимало соціологічних ідей знаходимо у літописах Київської Русі (ХІ-ХШ ст.). Серед таких літописів можна назвати насамперед найбільший з них - "Літопис за Іпатіївським списком" або простіше "Іпатіївський літопис", що вівся понад два століття. Найдавнішу частину літопису, що складається з окремих літописів, опрацював чернець Києво-Печерської лаври Нестор, давши їм назву "Повість временних літ". Даний твір вважається науковою працею, в якій автор, виступаючи проти феодальної роздробленості, відстоює ідею єдності руських земель. Головне соціологічне значення літописів без сумніву полягає в тому, що вони відбивали реальну картину соціальної дійсності Київської Русі. На їх основі формувалася подальша соціологічна думка в Україні. З'являються у той час і перші літературні твори — слова, повчання, патерики, проповіді. Незважаючи на те, що вони передусім носили релігійний характер, і були дещо відірваними від реальності, усе ж ці твори містили певні відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу. Одним із перших таких творів стала праця київського митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать" (X ст.), в якому з одного боку йдеться про неможливість існування "богообраного народу", з іншого боку — присвячується чимало рядків "благодатним ділам" великого Київського князя Володимира — хрестителя Русі. Цінним джерелом протосоціологічних ідей є відомий твір князя Київської Русі Володимира Мономаха "Повчання дітям" (XII ст.), в якому він закликав своїх синів-князів відстоювати правду і справедливість у відносинах зі своїми підлеглими та сусідами, долати ненависть один до одного заради єдності землі Руської. Ідея необхідності політичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби у Київській Русі обстоюється у відомому епічному творі "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.). Особливості громадсько-політичного устрою і соціального порядку Київської Русі найбільш досконало можна дослідити завдяки пам'ятці давньоруського правознавства — "Руській Правді", остаточний текст якої був закріплений у часи князювання Ярослава Мудрого та його сина Мстислава. Важливе значення цього документу полягає і в тому, що чимало його положень знайшли продовження в законодавстві Литовсько-Руської держави, а також козацької республіки.