20 найголовніших правил типографіки або тонкощі майстерної верстки

20 найголовніших правил типографіки
або тонкощі майстерної верстки

Завдання типографіки чітке й недвозначне:
слугувати передачі письмової інформації

Еміль Рудер

Розміщення великого масиву тексту в багатосторінковому виданні будь-якого типу (паперовому або електронному) називають версткою. Верстка – один з основних процесів поліграфічного виробництва, під час якого авторський літературний твір набуває остаточного композиційного вигляду. Від якості виконання верстки прямо залежить якість готової книги, журналу або газети. Це також один з найскладніших процесів, що за умови дотримання обов’язкових технічних правил забезпечує стильову й технічну єдність оформлення, і загалом, художню цілісність видання. Верстка має забезпечувати відповідність кожної шпальти й кожного розгорту як їхньому змісту, так і загальним стильовим принципам оформлення тексту.

1. Основний текст книжкових видань спрямованих читачам середнього віку слід набирати в діапазоні від 9 до 12 пунктів. Меншій шрифт більш доцільний для набору виносок, довідникових видань, газет тощо. Шрифт 14–20 пунтів і більш великий – доцільно вживати для заголовків або для набору текстових масивів у дитячих виданнях. Під час оформлення основного тексту використовуйте одну й ту саму гарнітуру, кегль, інтерліньяж тощо.

2. Використовуйте достатньо великий інтерліньяж – сусідні рядки мають бути чітко відокремлені один від одного, так, щоб біле поле між рядками перевищувало міжсловний пробіл. Як правило, розмір інтерліньяжу має на 2–3 пункти перевищувати кегль шрифту. Наприклад, якщо у книзі використано шрифт розміром 10 пунктів, інтерліньяж має бути 12–13 пунктів. Утім, у вузьких газетних колонках з 8-пунктовим шрифтом, інтерліньяж має бути 9 і навіть – 8 пунктів.

3. Не робіть рядки тексту занадто довгими або занадто малими. Рядок оптимальної довжини містить від 30 до 70 знаків. Ідеальний рядок книжкового тексту має налічувати 50–55 знаків з пробілами.

4. Усі слова в реченні відокремлюються лише одним пробілом. Після крапки наприкінці речення також використовуйте лише тільки один пробіл. Стрічка тексту завжди повинна мати вигляд цілісного рядка без будь-яких дефектів.

5. Розділові знаки – крапку або кому (. ,), знак запитання чи оклику (? !), знак двокрапки чи крапки з комою (: ;) – набирають як частину слова, після якого вони застосовуються. Не відокремлюйте ці знаки пробілом від слова, після якого вони вживаються.

6. У якісному наборі завжди відрізняються коротка риска, що має назву дефіс (-), від знака довге (—) [Alt+0151] й коротке тире (–) [Alt+0150]. Дефіс використовується як знак, що позначає перенесення слів з рядка на рядок або для поєднання складених слів. Велике чи коротке тире використовується як позначка прямої мови або як символ, що замінює ціле слово. Тире, що вживається як словозамінник, з обох боків відокремлюється пробілом.

7. Оформлюючи художню літературу або важливі офіційні документи, намагайтеся використовувати позначки лапок у вигляді парних подвійних кутових знаків («…..») – так званих «лапок ялинок», які ще називають літературними, французькими або російськими. Ці позначки використовуються для позначення прямої мови, цитати, назви, а також слів, ужитих у непрямому, найчастіше іронічному значенні. Пам’ятайте, що ці спеціалізовані позначки не можна відокремлювати пробільними елементами попереду чи в кінці слова, яке ними позначене. Альт код для набору лапок-ялинок: « [Alt+0171] та » [Alt+0187].

8. Добре заверстаний текст має ясну композиційну структуру. Чітко відокремлюйте один розділ від іншого, один абзац від наступного. Використовуйте різноманітні засоби форматування тексту (абзацний відступ, введення додаткового пробілу перед новим абзацем, використання трохи більшого або меншого за розміром шрифту та інше), але не застосовуйте в одному документі занадто багато різностильових засобів акцентування.

9. У примусово виключеному наборі (по формату шпальти) застосування переносів обов’язкове. Переноси роблять набір більш компактним, полегшують і навіть прискорюють процес читання. Правила не обмежують перенесення слів з парної шпальти на непарну (тобто перенесення на одному розгорті). Але неприпустимо переносити слова з непарної шпальти на парну, бо це погіршує зручність читання, оскільки для завершення читання фрагмента слова треба перегортати сторінку. Також пам’ятайте, що кількість переносів наприкінці декількох рядків поспіль має не перевищувати трьох.