Рецепція міфу в літературі постмодернізму

1. Рецепція міфу в літературі постмодернізму

З огляду на жанрову різноманітність творчої спадщини письменників, не в залежності від країни можна простежити таку особливість, як використання міфологічних елементів, що придає сюжетам певної екстравагантності. Автори у своїх творчих доробках можуть використовувати як лише образи головних героїв слов’янської чи античної міфології так і трактувати сутність міфу через призму свого особливого бачення. Тому, як очевидно міф, міфологія та література гармонійно поєднуються у творчих доробках майстрів красного слова, що є підтвердженням у численних розвідках по дослідженню природи міфу, як зарубіжними так і  вітчизняними вченими у ХХ столітті.

 Саме їхні праці викликали інтерес до теорії міфологічного аналізу та застосування його методики до аналізу художнього тексту. Тому сьогодні міфоаналіз є складною й широко розгалуженою теорією, що притаманна різним гуманітарним наукам. У літературознавстві міфу надають особливого значення, оскільки вся художня література вщерть наповнена міфами, міфічними сюжетами, міфологемами і міфосвітами[Ставнича, c. 13].

На думку автора, ефективність застосування методики міфологічного аналізу при характеристиці художнього тексту залежить від чіткості розрізнення основних понять міфоаналізу, а саме − міф, міфема, міфологема, архетип та  легенда.

Як бачимо, практика міфокритики дійсно фіксує надзвичайне розширення семантики міфу. Так, Я. Поліщук, зазначаючи, що наукові дискусії навколо інтерпретації міфу з приходом кожної наступної генерації спалахують з новою силою, зауважує:  «Безперечно, сьогодні... нам аж ніяк не випадає повертатися до класичного поняття міфу як пракультурної... оповіді про богів та героїв... Міф... універсальний культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте в кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архетипів»[Поліщук, c. 140].

На багатьох етапах історії літератури «міф стає її естетико-світоглядною домінантою при збереженні певного значення інших напрямів світового міфологічного творення»[Зварич, c. 71]. Крім того, міфом вважають процес і результат органічного становлення, поєднання та взаємодії різноякісних культурно-духовних (релігійних, філософських, наукових, мистецьких) засновків буття, що має місце в людській онтологічній свідомості та знаходить своє головне вираження в слові, наділяючи його властивістю зберігати перспективну множинність смислу буття.

Також, у працях деяких сучасних науковців можна знайти твердження, що міф є загально-цілісне сприймання дійсності, що характеризується неподільністю реального та ідеального й проявляється лише на півсвідомості.

Беручи до уваги трактування поняття «міфокритики», то міфом можна називати оповідь, у якій відображено первісний світогляд, що з позицій сучасного літературознавства розглядається як певна система символів і знаків, які потребують тлумачення.

 Із міфом також пов’язані такі поняття, як міфема та міфологема. Під міфемою розуміється використання в літературі імен міфологічних героїв, а також певних міфологічних фактів. Під міфологемою – наявність у літературному творі відомого міфологічного сюжету або мотиву[Гудронова, c. 141].

Визначальними рисами міфу є універсальність, позачасовість та метатекстуальність. Міф існує у свідомості або підсвідомості людини, оскільки він є єдиним цілим із психікою людини, що проявляється  у мисленні, поведінці, творчості. Тож можна сказати, що міф впливає на формування людського мислення і є його незмінною властивістю.

Кожен письменник застосовує міф, пристосовуючи його своїм власним цілям, але у світовій літературі функції міфу є сталими:

• культурологічна, що полягає у виникненні в тексті символу, який надає твору загально філософського звучання;
• гносеологічна пояснюється одвічним намаганням людства висловити розуміння світу;
• соціально-регулювальна розкривається у формуванні певного ставлення до навколишнього світу;
• імагінативна пояснює орієнтацію людства на диво, оскільки література за допомогою натхнення наближає людину до прихованого сенсу буття, до пізнання Абсолюту[Гудронова, c. 123].

Також, на думку автора варто зазначити і такі характеристики міфу зазначені ще дослідницею М. Еліаде: « Первинним є той міф, який несе в собі релігійний, сакральний зміст, на відміну від десакралізованого вторинного міфу що вже не стосується поняття релігійного, однак ще впливає на функцію онтологічної самоідентифікації» [Еліаде].