Майстерність зображення настроїв людини через образи природи в збірці П. Г. Тичини «Сонячні кларнети»

Майстерність зображення настроїв людини через образи природи в збірці П. Г. Тичини «Сонячні кларнети»

Поява в 1918 році першої книжки Павла Тичини «Сонячні кларнети» стала подією тодішній українській поезії

Перед читачами і критикою постав поет, який ніби ніколи й не був учнем початкуючим віршувальником. Але період учнівства, звичайно, був - і немалий Повне уявлення про нього ми одержали з посмертної збірки неопублікованих призабутих віршів поета «В серці моїм». При написанні своїх поезій, що ввійшли до збірки «Сонячні кларнети», молодий Тичина проявив свою індивідуальну художньо-філософську концепцію: світ, сприйнятий через музику, цвіт як боріння контрастуючих музичних тем, що народжує (повинно народити!) якусь нову, незвичайну, незнану гармонію.

Ліричний герой і природа - це теми більшості віршів збірки. Природа для поета щось незмірно більше, ніж простий фон подій, який він змальовує, ніж звичайний пейзаж До неї, наче до близького друга, він іде зі своїми радощами й сумом. Середлугів і гаїв, спостерігаючи, як«женуть впри, мов буйнітури», як«тополі арфи гнуть», він, за його власним визначенням, ставив у душі світлий парус, «бо в менс в серці сум».

Тихою зажурою віє від поезії «Ой не крийся, природо…» Вона полонить читача тим, що малюнок осіннього завмирання та згасання природи не викликає розпачу безнадійно-песимістичних настроїв. Як мінлива погода восени, так змінюється настрій ліричного героя. Він то сумний, то свплий і прозорий, наче золото осінніх барв. Уметафоричномуобразі «засміялось сонце утузі» відчуваються бадьорі нотки як би не плакали сичі, весна знову прийде, шумітимуть зливи, перекотяться