Контрольная работа по "Литературе"

1. Не меншою, а радше ще більшою глибиною чи, краще сказати б, широтою наділено зміст вірша Ґ. Аполлінера під назвою «Міст Мірабо». Чому ж так? І про що, власне, йдеться у цьому поетичному шедеврі – про річку, про міст через річку, про любов?!

Отож вірш – про життя і про його плинність, яку неможливо зупинити.

Про життя і його самотність, яку неможливо подолати.

Про життя і любов, яку неможливо втримати.

Про життя і Надію, без якої уявити життя неможливо.

Адже за цими начебто звичними і знайомими поняттями приховується – Вічність, тому що «минають дні години і хвилини», «мине любов / I знову не прилине», та лише «під мостом Мірабо струмує Сена», хоч як їй не хотілося б «од вічних поглядів спочити» (перекл. М. Лукаша)!

І ліричний герой, попри те, що «минають дні» й «ніч настає», теж причетний до Вічності, бо він все одно «є» – «є» на мості Мірабо, посеред життя, у центрі Всесвіту!

Здається також, що ані річка, яка прагне «спочити», ані ніч, що «настає» невідворотно, не здатні завадити людині, яка може усвідомлювати і любити. А отже, це місце повинно належати людині, тим більше що ніхто інший, крім неї, не претендує і не може претендувати на цю епічну постать посеред моста Мірабо, посеред життя, посеред Всесвіту!

2. Так, зокрема, у статті з більш ніж виразною назвою „Жінка і Дзеркало”, Т. Гундорова пише про те, що у творчості О. Кобилянської широкою хвилею розлиті „нарцисично-мазохістська образність і жіноча перверсивна сексуальність” [23] і що завдяки цьому в українській літературі ствердив себе „жіночий нарцисизм”, який лише через століття, зокрема у романі О. Забужко „Польові дослідження з українського сексу”, повертає цей жіночій нарцисизм „до себе додому, себто у власне своє тіло і у власну автентичну історію, що починається ще в дитинстві” [23].