Аналіз повісті Г.Тютюнника "Климко"

Повість Григора Тютюнника «Климко» – це повість про хлопчика, який у неймовірно важких, болючих та страшних обставинах виявився сильнішим за багатьох.

Климко жив разом зі своїм дядьком, вже вмів подбати про себе у такому юному віці, у якому його застала війна. Хлопчик став помічати зміни в навколишньому світі – тепер потяги їхали, завантажені військовою технікою, коней віддали в армію, а люди стали обмінювати речі на їжу, аби вижити.

Черговим ударом долі для хлопчика стала смерть дядька – в його паровоз потрапила фашистська бомба. Через деякий час хлопець втратив і оселю, розгромлену німецькими літаками. Він став жити у ваговій, де миші не давали спати, а з підлоги дуло холодне повітря, у єдиному одязі, який в нього лишився. Його друг, Зульфат, допоміг влаштувати певний затишок в домі, трохи пізніше хлопчики прихистили свою вчительку і її дочку, Олю.

Климко вирішив, що повинен піти в Слов'янськ по сіль, щоб прогодувати близьких собі людей і себе, щоб пережити цю війну. У цьому добре розкривається образ «дитини війни». Климко, ще зовсім юний хлопчина, взяв на себе відповідальність за людей, дбав про них, зовсім як дорослий – тому що війна змусила його подорослішати раніше, ніж слід. Хлопчик йшов в Слов'янськ практично не зупиняючись, босоніж по вогкій осінній землі, лаючи ноги тоді, коли ті не хотіли йти. Він знав, що своїм вчинком може врятувати свою вчительку з донькою і знав, що чинить правильно.

Так само правильно він вчинив, захистивши, разом з безногим старцем, незнайому дівчину, не віддавши її військовим. Дівчина, як і Климко, дитина війни, пропонувала йому піти з нею, стати її братом. Війна розкривала