Театр - світ духовності і краси

ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ: «Театр - світ духовності і краси»

Театр - це неймовірний вид мистецтва, де існує зовсім інша реальність, персонажі та місця.

«Шекспір сказав: «Світ – театр і ми в ньому актори».

А Сковорода ще доповнив, сказав: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили».

Я думаю, це правильно».

           Богдан Ступка[1]

І як тут не погодитись з великим митцем? Кожен актор повинен бути бездоганним та вміти все. Будь-яка роль вимагає від нього повного вникнення в персонажа, його емоцій, роду діяльності. Ця професія не терпить халяву та слабкість. Сцена не буде слухатись того, хто не вміє керувати собою та тримається за багаж комплексів та страхів.

"Лякать людей артист не має права

Зірвать виставу - то найбільший гріх…"

Ліна Костенко

Висловилась народна поетеса. В самому вірші жінка описує цирк. Проте чи правила сильно відрізняються від театру? Адже духовність і краса присутня в обидвох і палке кохання до сцени, описує дві реальності.

Але  до чого ці слова? Хіба вони личать темі? А хіба ні?

Театр, як прірва - вирватись звідти можна лише через мистецьку духовну смерть, яка принесе лише забуття.

Давайте звернемося до його історії::

Театр в Україні є одним із видів образотворчого мистецтва, який також використовується як спосіб культурного вираження та визначення рівня культурного розвитку. Як вид мистецтва - це художнє вираження життя за допомогою гри акторів перед глядачами.

  Перші театральні дійства відносяться до 11 століття, коли на території України виступали артисти, відомі в історії як скоморохи. Були також дійства релігійної драми за місцевими мотивами церковні традиції.

У 17-18 століттях дуже популярним став вертеп. Першими стаціонарними театрами в Україні були відкриті в Харкові 1789 і у Львові 1795 . Стаціонарні театри в решті України відкрилися лише пізніше, тоді як театральні трупи вже існували і виступали «на виїзді». Однак на початку 19 ст виникають театри в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1808). Основоположником класичної української драматургії став Іван Котляревський, який очолював Полтавський театр, а Григорій Квітка-Основ’яненко — засновник художньої прози в новітній українській літературі.

  У другій половині 19 століття в Україні набув популярності аматорський театр. У тих аматорських гуртках починали свій творчий шлях - Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвиток театру належить відомому роду Тобілевичів, члени якого часто виступали під сценічні імена Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський. Їхню приватну садибу “Хутір Надія” під Кропивницьким, перетворили на національну історичну пам’ятку. Кожен з них не тільки створив своє власну трупу, а також був відомим актором і режисером. Головна жіноча зірка Українським театром того часу була Марія Заньковецька.

  Державний драматичний театр і «Молодий театр» (пізніше театр «Березіль») виникли в Києві в 1918 р. Вважається Лесь Курбас — український режисер театру і кіно. На думку багатьох, найважливіший український театральний режисер 20 століття. Дякую цій геніальній людині, яка поєднала в собі кілька талантів режисера, актора, драматурга та інтерпретатора світової літератури, творів Вільяма Шекспіра, Генріка Ібсена, Герхарта.Гауптман, Фрідріх Шиллер і Мольєр були по-новому осмислені в українця сцену й інсценізував невідоме українському глядачеві.

Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували на майданах, посеред вулиць, на ярмарках просто неба, користуючись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися, накладали на обличчя маски і гримувалися і т.д.[1]

І це ще не все, що наповнює нашу творчу спадщину. Зазвичай найкраще творилось, засновувалось у складні часи. Наприклад, всім відомий театр Корифеїв було засновано під час обмежень української мови. Все, що тоді існувало - це російська пропаганда, яка не допускала до світу прекрасного. Але вже в 1881 році українці отримали можливість дивитися вистави українською мовою. Засновником театру Корифеїв став Марко Лукич  Кропивницький ( зараз в його честь було названо місто в якому і знаходиться театр. Це місто ще відоме за назвою Кіровоград, а за часів тодішньої російської імперії - Єлисаветград) .  Після нього більш діяльним був Микола Карпович Садовський. З цим місцем також пов'язані такі не мало відомі особи, як: Марія Заньковецька, Панас Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич).