Постмодернізм у сучасній культурі. Аналіз відомого турецького серіалу «Величне Століття »

Творча робота

З культурології

На тему : «Постмодернізм у сучасній культурі. Аналіз відомого турецького серіалу «Величне Століття ».»

Підготувала студентка 21АТ групи

Харченко Катерина

Починаючи досліджувати цей популярний історичний серіал я вважаю за потрібне звернутися до науки та розтлумачити поняття «постмодернізм».

              Постмодернізм — загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини XX — початку XXI ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську «втому від культури», пересиченість культури («все вже написано»).

Після того як ми вже ознайомилися з цим поняттям потрібно підкреслити певні риси, які відрізняють цей художньо-мистецький напрям від інших. А згодом перевірити чи предмет мого дослідження належить саме до постмодерністської культури.

          Визначальні риси постмодернізму:

1) культ незалежної особистості;

2)потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

3)прагнення поєднати, взаємодоповнити істини людей, націй, культур, релігій, філософій;

4)бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

5)використання підкреслено ігрового стилю;

6)химерне переплетення різних стилів оповіді;

7)суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

8) сюжети творів — натяки на відомі сюжети літератури попередніх епох;

9) присутній образ оповідача;

10)іронічність та пародійність.

Отже тепер коли ми ознайомлені з теорією можна розпочинати дослідження турецького серіалу «Величне Століття». Цей серіал був знятий впродовж 2011-2014 років та мав неперевершений успіх в Туреччині та за кордоном. З початку трансляції серіалу на телебаченні режисери заявили , що серіал базується на історичних джерелах, але не в точності повторює всі події тогочасної історії тому глядачі можуть знайти певні відмінності з історією. Тут ми знаходимо першу відповідність з рисами постмодернізму – потяг до архаїки, історії , минулого . Режисерів серіалу надихнули на зйомки саме історичні події, які відбувалися за період правління наймогутнішого та впливовішого султана в історії Османської Імперії. Саме ця риса відразу помітна та дає нам змогу віднести серіал до культури постмодернізму.  Співставляючи далі ми натикаємось на ще одну рису. У головній ролі наложниця та пізніше дружина Султана Сулеймана І – Анастасія(пізніше Гюррем). Потрапивши в полон до татар, а пізніше у палац до султана Анастасія змагається  за своє життя та намагається довести всім навколо , що вона не наложниця, не рабиня , а вільна, незалежна ні від кого жінка. Пізніше їй це вдається, вона отримує свободу від султана, приймає іслам та стає його законною дружиною. Отже тут ми простежуємо вже другу рису постмодернізму в культурі, а  саме культ незалежної людини.  Не виключаємо й той варіант , що режисери перш ніж зняти серіал ґрунтовно дослідили та заглибились у світ літератури, адже існує безліч книг написаних про цю епоху. Навіть всім відома книга Павла Загребельного «Роксолана» містить в собі ті історичні дані, які допомагають нам  ближче познайомитися з величним століттям. Звичайно режисери та сценаристи зверталися др. Безлічі джерел та документів. І тут ми можемо прослідкувати вже третю рису постмодернізму в цьому популярному серіалі – натяки на літературу попередніх епох. Більш того, як відомо султан Сулейман любив писати вірші присвячені коханій жінці або близькому другу. У серіалі султан неодноразово читає вірші Гюррем отже ми можемо бачити, що режисери відповідально віднеслись до процесу збору інформації та дослідження літературних джерел та творів. Постмодернізм відображає загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків, втрату моральних орієнтирів у світі. Тут немає нічого певного, сталого. Цей світ жахливий і химерний. Він відлякує своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи й безвиході. Художній світ у постмодернізмі не має завтрашнього, розвитку, замкнений лише сам собі. Неначе розбитий на друзки, розколотий, не цілісний, не органічний. Аналогічно і в серіалі. Перед нами постає світ повний інтриг, плутанини, брехні та зрад. Все відбувається в межах гарему та немає ніякого розвитку. Адже мета кожного мешканця палацу – захистити себе, а на думку персонажів вони могли б захистити себе у той час лише за допомогою інтриг, вбивств, перипетій та брехні. Тому глядач легко заплутується у павутинні інтриг та інколи навіть важко визначитися  для себе на чиїй ти стороні та відрізнити добро від зла. Все це дійство нагадує ще одну особливість постмодернізму , а саме – бачення повсякденного реального життя як апокаліптичного карнавалу. І справді спостерігаючи за подіями у палаці чи гаремі дивуєшся наскільки важким було життя у тогочасних умовах. Можливо знімальна група хотіла показати нам життя у тогочасній Туреччині саме з такого  боку. На мою думку, у серіалі занадто багато брехні та інтриг , іноді може навіть здатися, що серіал повністю побудований на цьому. Звертаючись до постмодернізму можемо помітити ще одну не менш важливу рису - плюралізм культурних мов. Постмодернізм нічого не заперечує, він все приймає і тлумачить по-своєму. У ньому мирно уживаються тенденції класичної культури з сучасними формами, взятими з модернізму. У серіалі «Величне століття» нічого не заперечується. Навіть та сама брехня подається так, ніби це порятунок від загибелі та смерті рідних. Але ми всі звикли думати , що брехня несе за собою лише невтішні наслідки. Проте дивлячись серіал ми приймаємо це все і виправдовуємо героїв і кожен з глядачів знаходить у цьому щось своє. Кожен тлумачить так як хоче. Основна ідея постмодернізму – поєднання і змішання різних культур, стилів і напрямків. Якщо модернізм розрахований на еліту, то постмодернізм, характеризуючись ігровим початком, робить свої твори універсальними: масовий читач побачить цікаву, іноді скандальну і дивну історію, а елітарний – філософський зміст. Цей серіал розрахований на будь-яку публіку. Не дарма рейтинги та  його успіх у різних країнах майже у всьому світі це підтверджує. Цей серіал не має ніяких  вікових обмежень, тому кожен дивлячись його знаходить у ньому щось для себе, дивується чомусь ,щось вивчає та помічає. Режисерам та сценаристам дуже добре вдалося донести до кожного історію наложниці , яка стала найвпливовішою жінкою в історії Османської Імперії. Найбільш загальна тема постмодернізму – пошук нового сенсу, нової цілісності, орієнтирів, а також абсурдність і божевілля світу, кінцівку всіх підвалин, пошук нових ідеалів. Сенс цього серіалу ґрунтуючись на історичних подіях та минулому показати нам трішки з сьогодення. Переглядаючи серіал в деяких персонажах можна впізнати себе або ж своїх близьких. Серіал навчає нас жити, але ж пригадаємо, що це постмодернізм і кожен може тлумачити побачене як завгодно, тому певну і точну істину важко сформулювати. Більш того у серіалі фігурує безліч персонажів, які з’являються неочікувано і потім так само швидко зникають. Але кожен з більше ніж 100 персонажів встигає внести щось своє до серіалу та до думок глядачів. Звідси витікає і наступна риса постмодерністської культури - колажність. Як я вже зазначила, у серіалі фігурує більше ніж 100 персонажів. Доля кожного персонажа переплітається з іншим, з’являються нові вороги, друзі та кохання. Сюжетні лінії згодом переплітаються і переходять  у нову лінію. У серіалі існує дві-три сталі сюжетні лінії . Це султан, Гюррем та головний  ага у гаремі -Сюмбюль. Від цих основних трьох гілок згодом відходять інші: їхні діти, друзі та кохані.