Об’єкти професійної діяльності в інформаційній, бібліотечній та архівній справі

Вступ до спеціальності

6-10

6. Об’єкти професійної діяльності в інформаційній, бібліотечній та архівній справі

Об’єкти діяльності: інституції та інфраструктура, що забезпечують створення, розповсюдження, акумулювання, зберігання, архівування, доступ до інформації та знань у будь-яких форматах; теорії, процеси, технології та стандарти створення інформаційних ресурсів; інформаційно-пошукові системи; канали доступу до інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

7. Архівознавча школа Київського університету

Історії архівознавчих студій у Київському університеті вже присвячена ціла низка публікацій, у яких діяльність кафедри висвітлювала-ся крізь призму історичної ретроспективи. Розглядаючи як відправну точку в історії кафедри дату її створення – 1944 р., водночас варто від-значити, що викладання джерелознавчих дисциплін має свої давні традиції у Київському університеті, які зародилися ще в середині ХІХ ст. на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира та були пов’язані з діяльністю професорів М. Максимовича, М. Іванишева, В. Іконникова, київською науковою школою істориків-документалістів, яка сформувалася навколо В. Антоновича. Важливу роль у розвитку архівознавства та архівознавчих студій відіграло створення на базі університету Київської археографічної комісії (1843), Центрального архіву давніх актів (1852), що справило потужний вплив на формування документальної бази історичних та джерелознавчих досліджень, сприяло формуванню нових наукових шкіл.

Суспільно-політичні катаклізми, якими супроводжувалося встановлення радянського режиму внаслідок поразки Української революції 1917–1921 рр., не сприяли сталій організації фахової архівної освіти. Натомість після кількаразових спроб розгорнути викладання архівознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах України спільно з Центральним архівним управлінням, тотальна централізація архівної справи та освіти у межах СРСР призвела до того, що підготовка спеціалістів для архівної галузі від початку 1930-х років здійснювалася у московському історико-архівному інституті. І лише події Другої світової війни, які мали руйнівні наслідки для архівних установ України, спричинили нищення та переміщення архівних фондів, із новою гостротою поставили на порядок денний питання про фахову підготовку архівістів.

Біля витоків кафедри стояли непересічні особистості, фахові історики-архівісти – не лише з ґрунтовною освітою, але й солідним досвідом практичної роботи. Передусім слід згадати імена перших завідувачів кафедри – Федора Павловича Шевченка (1914–1995) та В’ячеслава Ілліча Стрельського (1910–1983), які заклали підґрунтя для формування концепції історико-архівної освіти, що базувалася на поєднанні історичних університетських студій, опануванні теоретичними засадами архівознавства, джерелознавства та низки допоміжних (спеціальних) історичних дисциплін, передусім палеографії і дипломатики, оволодінні навичками практичної роботи в архівах.

Слід наголосити на тому, що від самого початку діяльність кафедри була тісно пов’язана з архівними установами.

Важливим напрямом діяльності кафедри як загальноукраїнського центру професійної архівної освіти була робота, спрямована на підвищення кваліфікації працівників архівної галузі. У 1964 р. на базі кафедри були організовані постійно діючі курси підвищення кваліфікації керівників архівних установ та працівників сфери діловодства міністерств і відомств республіки, на яких до 1984 р. підвищили кваліфікацію близько трьох тисяч співробітників апарату діловодства.

Новий період в історії кафедри знаменувала лібералізація суспільно-політичного життя доби перебудови, що було позначено розширенням тематики досліджень, відкриттям доступу