Еволюція косовського конфлікту наприкінці 20-го - на початку 21-го століть

ЗМІСТ

Вступ 

1. Як відбувся конфлікт

2. Передумови виникнення косовської проблеми

3. Еволюція косовського конфлікту наприкінці 20-го - на початку 21-го століть

Висновки 

Список використаних джерел 

ВСТУП

Після закінчення холодної війни світ став свідком понад 120 регіональних конфліктів і мільйонів смертей. Холодна війна перетворилася на «небезпечний світ». При цьому найбільшу небезпеку для міжнародної спільноти становлять вже не війни між державами (кількість яких скоротилася до мінімуму), а громадянські війни за участю багатьох етнічних і релігійних груп, війни, які породжують міжнародний тероризм і злочинність.

Що стосується Південно-Східної Європи, то регіон завжди був вразливим як до міждержавних, так і до громадянських воєн. Саме тому Балкани відомі як «порохова бочка Європи». Під час холодної війни ситуація в регіоні характеризувалася нестабільними політичними відносинами, регулярною ескалацією двосторонніх конфліктів, відсутністю помітного прогресу в економічному співробітництві між балканськими державами та спробами створення закритих регіональних угруповань.

Наприкінці 1980-х років стали очевидними зусилля балканських держав налагодити діалог і розвивати регіональне співробітництво, в тому числі політичне, для вирішення конкретних регіональних проблем. Повалення тоталітарних режимів у Болгарії, Румунії та Албанії і припинення блокових конфліктів, що розділяли балканські держави протягом багатьох років, вступ до НАТО та Організації Варшавського договору (ОВД) призвели до кардинальної зміни балансу сил на Балканах.

Водночас балканські держави опинилися, в тій чи іншій мірі, в «дузі нестабільності», що виникла внаслідок серйозних етнічних конфліктів на території Югославії, що розпалася.

1. Як відбувся конфлікт

Після Балканської війни 1912-13 років Албанія проголосила незалежність, і Косово з великим албанським населенням було розділене між Сербією і Чорногорією. Після Першої світової війни Косово увійшло до складу Королівства Сербії, Хорватії та Словенії (з 1929 року - Югославії), а після Другої світової війни на території Сербії були створені автономні краї. Після війни президент соціалістичної Югославії Йосип Броз Тіто мав на меті створити Балканську федерацію, включаючи Албанію, і, зокрема, була фактично реалізована політика перешкоджання поселенню сербів у Косові та значного субсидування регіону.

З 1945 року Косово мало статус автономного краю Югославії, але в 1961 році воно стало автономною територією, а в 1968 році отримало статус автономного соціалістичного краю з власною конституцією і представництвом у Президії Соціалістичної Республіки. Косово фактично мало ті ж права, що й Соціалістична Республіка Сербія та Соціалістичний автономний край Воєводина, а також право вето на постанови Президії.

В економічному плані Косово було найменш розвиненим регіоном Югославії, який постійно отримував субсидії та пільгові кредити від федерального центру.

Президент країни Йосип Броз Тіто (головнокомандувач комуністичних партизанів під час Другої світової війни, потім генеральний секретар Комуністичного союзу Югославії і справжній хорват) жорстоко придушував сепаратизм у країні; автономні краї Косово і Воєводина були створені у складі Сербії відповідно до Конституції 1974 року, приборкали сербський націоналізм. Однак «система стримувань і противаг» не могла існувати нескінченно довго.

У березні 1981 року, на тлі тодішньої економічної кризи в Югославії, албанські студенти збунтувалися на вулицях Косова, вимагаючи відокремлення Косова від СФРЮ. Цей масовий бунт, в якому взяли участь близько 20 000 осіб, був жорстоко придушений армією, а тисячі людей були заарештовані.