В’єтнамська війна. Роль США

Янчишена Марина

4 курс 3 група

В’єтнамська війна. Роль США

Присутність США у В’єтнамі почалася ще в 1944 році. До 1947 року радники США допомагали французькому колоніальному уряду підтримувати Індокитай (як тоді називали В’єтнам) як колонію. У той же час повстанські сили, які підтримувалися Радянським Союзом, дедалі більше прагнули незалежності, тому для США задача була очевидною: обмежити радянську владу в Південно-Східній Азії та зупинити поширення комунізму. Пряма участь США у В’єтнамі зросла після капітуляції Франції та поділу Північного та Південного В’єтнаму в 1954 році. У той час Північний В’єтнам прагнув створити комуністичну державу, тоді як Південний В’єтнам приєднався до Заходу.

В цей час, американський зовнішньополітичний уряд був схильний розглядати ситуацію в Південно-Східній Азії з точки зору теорії Доміно. Основний принцип полягав у тому, що якщо Французький Індокитай впаде під удари комуністичних повстанців, які боролися з французами, експансія комунізму по всій Азії, ймовірно, триватиме безконтрольно. Доведена до крайності, теорія Доміно припускала, що інші країни Азії стануть сателітами або Радянського Союзу, або комуністичного Китаю, подібно до того, як країни Східної Європи потрапили під радянське панування.

На внутрішньому фронті, починаючи з 1949 року, страх перед внутрішніми комуністами охопив Америку. Країна провела більшу частину 1950-х років під впливом «червоного страху», очолюваного запеклим антикомуністичним сенатором Джозефом Маккарті. Маккарті бачив комуністів усюди в Америці та сприяв атмосфері істерії та недовіри. Саме на цьому тлі перші військові радники США були відправлені, щоб допомогти французам у боротьбі з комуністами Північного В’єтнаму в 1950 році. Того ж року  почалася Корейська війна, у якій сили комуністичної Північної Кореї та Китаю протистояли США та їхнім союзникам по ООН.

8 лютого 1962 року адміністрація Кеннеді сформувала Командування військової допомоги В’єтнаму, військову операцію, спрямовану на прискорення програми надання військової допомоги уряду Південного В’єтнаму. У міру того, як плинув 1963 рік, проблема В’єтнаму стала все більш помітною в Америці. Роль американських радників зросла, і до кінця 1963 року на місцях було понад 16 000 американців, які консультували війська Південного В’єтнаму.

Після вбивства Кеннеді в листопаді 1963 року адміністрація Ліндона Джонсона продовжувала ту ж загальну політику розміщення американських радників на місцях поряд з військами Південного В’єтнаму. Але все змінилося після інциденту влітку 1964 року. Американські військово-морські сили в Тонкінській затоці на узбережжі В’єтнаму повідомили про те, що їх обстріляли канонерські човни Північного В’єтнаму. Адміністрація Джонсона використала цей інцидент, щоб виправдати військову ескалацію. Тонкінська резолюція була прийнята обома палатами Конгресу протягом декількох днів після військово-морської конфронтації. Це дало президенту широкі повноваження захищати американські війська в регіоні.