Історичне підґрунтя поліетнічності населення України

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни «Етносоціальні та етнополітичні процеси в Україні»

Тема: Історичне підґрунтя поліетнічності населення України

                              Виконала:

                                             студентка ІV курсу

                                                                   Історико-філософського відділення

                                    Мисенко Інна

Одеса – 2021

Згідно з останніми підрахунками, в світі налічується понад 200 держав, у яких мешкає 5 тисяч етнічних груп, що послуговуються шістьмастами мовами. І дуже в небагатьох країнах громадяни можуть говорити про те, що вони користуються лише однією мовою і належать до однієї етнонаціональної спільноти. Україна є типовим прикладом поліетнічної та полікультурної країни, де понад три чверті населення становлять представники титульної нації, а решту 6 — представники понад 130 національностей, загальна чисельність яких сягає 10 мільйонів, або ж 22% від загальної кількості населення України.

До найбільших етнічних спільнот входять росіяни, поляки, румуни, угорці, болгари, євреї, німці, білоруси, кримські татари та інші, й ці народи здебільшого мешкали на нашій землі разом з українцями з давніх-давен. У кожного народу, нації, етносу є своя, властива лише їм, історична, культурна та духовна спадщина, навколо якої формується національне буття й усвідомлення свого місця в цивілізаційному процесі. Але всі ми — українці, громадяни однієї країни — України, носії однієї української цивілізації.

Різноманітна історико-культурна спадщина, втілюючи досвід, норми, цінності різних поколінь, відтворює багатовікову історію розвитку суспільства. В результаті взаємовпливу різних культур упродовж тривалого часу утворилося неповторне історико-культурне середовище, в якому ми зараз живемо. Незалежна українська держава, що прагне до розбудови відкритого демократичного суспільства, формує свою етнополітику щодо національних меншин, виходячи з основних законів і норм, прийнятих міжнародною спільнотою. Виданий 1992 р. Закон України «Про національні меншини» надає останнім широкі права й відкриває перспективи для відродження етнічних спільнот, їхньої мови, культури тощо.

Отож, розглянемо значення терміну «поліетнічність» \ «поліетнічний» — склад населення певної території (місто, регіон, країна), де у безпосередній близькості проживають представники кількох різних етносів та етнічних груп. Поліетнічність характерна для більшості суспільств сучасного світу: лише 20 з 180 незалежних держав можна вважати етнічно однорідними, оскільки етнічні меншини у них становлять до 5% загальної кількості населення (наприклад, Польща та Японія).

Характерною особливістю етнічної історії України є формування багатоетнічного складу її населення. Воно на всіх етапах історичного розвитку вбирало іншоетнічні субстрати, однак механізм цього процесу у різні часові періоди був різним. Можна виділити три основних етапи формування національного складу.

• Перший із них, що стосується періоду існування археологічних культур, відтворює процес етнокультурної взаємодії, нерідко об'єднуючи полярні культури, скажімо, землеробську, скотарську, культуру осілих і культуру кочових племен.
• Другий етап пов'язаний з Великим переселенням народів IV—IX ст. — гунів, готів, аварів, «аспарухових болгар» на Балкани і Закарпаття, угрів-мадярів у Дунайську низовину, норвезьких вікінгів-русів у Середню Наддніпрянщину. Велике переміщення народів, що проходило через територію України, залишило відмітини на її етнічному ґрунті. Вони виявилися або в мовних компонентах, у запозиченні деяких елементів матеріальної та духовної культури, або у поповненні слов'янсько-українського населення іншоетнічними субстратами.
• Третій етап обіймає великий часовий діапазон — XII—XIX ст. і пов'язаний з колонізацією українських земель сусідніми державами — Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною й Австро-Угорщиною, Османською імперією, Кримським ханством, Румунією, Росією; а також з міграцією українського населення та іноземних колоністів. Пік цих процесів припав на XVIII—XIX ст., коли, власне, і сформувалася національна основа сучасного складу населення. Вона творилася на українському етнічному ґрунті, котрий тепер не стільки вбирав іншоетнічні субстрати, скільки створював умови для самостійного існування національних груп.

Отже, склад населення України ставав поліетнічним. Нині він включає 51 національну групу, третина з яких проживає компактними районами.

Дані переписів свідчать, зокрема, про те, що в етнічних межах розселення українців їхня питома вага була завжди переважаючою порівняно з іншими національними групами; водночас вона майже до кінця 20-х років XX ст. неухильно зменшувалася відносно їхньої загальної кількості у світі; з 20-х років частка українців України дещо зростала. Вказані тенденції — результат тих історичних змін, що відбувалися в Україні та в сусідніх державах, де мешкала значна частина українського населення. Так, зменшення питомої ваги українців на території основного етнічного масиву протягом XVIII ст. з 85,6 % до 83,3 % було викликано насамперед імміграційними процесами, а також відторгненням від нього периферійних зон.