Культура і природа

Культура і природа

1. Культура  як засіб взаємодії людини і природи.

2. Культура як друга «природа».

3. Взаємодія культури та природи. Екологія культури.

1

Як було зазначено, термін «культура» походить з латинської і  спочатку означав оброблення грунту, його культивування, тобто зміни в природному об’єкті під впливом людини, її діяльності на відміну від тих змін, які зумовлені природними причинами.

Далі слово «культура» набуло більш узагальненого значення й ним стало позначатися все,  створене людиною. У такому розумінні культури відображаються її суттєві риси. Культура постає як створена людиною „друга природа», надбудована над природою справжньою, як світ, створений людиною, на відміну від незайманої природи. Цим визначенням встановлюється також принцип про те, що не потрібно шукати особливої «сфери культури». Там, де є людина, її діяльність, відносини між людьми, там і є культура. Потрібно лише розрізняти матеріальну й духовну культуру. При цьому не протиставляючи їх одна одній.

Будь-яка культура реалізує свої функції не у вакуумі, а по відношенню до реально існуючих об’єктів: чи то природи «першої» – справжньої, чи то «другої» – штучної. У цілому для культури об’єктивною є і перша, і друга природа. Світ, в якому живе людина, – цілісний, він являє собою складну систему «природа-суспільство», і культура функціонує на всіх рівнях цієї системи. Тому напрямки, в яких культура реалізує свої функції, є різноманітними, хоча внутрішьо цілісні та єдині.

Історично раннім об’єктом  впливу на культурне перетворення стала природа, до того ж природа не лише як об’єктивна реальність, а як природна сутність самої людини. Коли людина вирішила створити «свій світ», вона почала перетворювати природу на свою «оселю», вона зробила перший крок до розриву з природою, яка породила її. Людина вийшла за її межі, вийшла у світ позаприродної реальності, створила світ артефактів, тобто культури та соціуму.

Для цілком природних явищ, як підкреслював М. Бердяєв, принципи походження знаходяться в самих явищах. Тоді як для артефактів, явищ, створених культурою, принципи походження знаходяться поза цими явищами, в голові людини, яка проектує і здійснює продукування артефактів.

сав:»…культура, якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо … залишає після себе пустелю…»

Дуже довго, зокрема на Заході, переважав погляд, згідно з яким людина після тривалого періоду первісної дикості й беззахисності має право претендувати, якщо не на «скорення», то хоча б на підкорення природи своїм стрімко зростаючим матеріальним потребам – прихованому рушію будь-якої культури.

М. Бердяєв виділяє чотири періоди у ставленні людини до природи:

1) заглиблення людини в природу,

2) виділення з природи, протиставлення їй, боротьба з нею,

3) звернення до природи для оволодіння нею,

4) відтворення зв’язку людини з душею природи й духовне оволодіння природою”.

З філософсько-антропологічного погляду, створене думкою й працею людини штучне середовище, своєрідна система позабіологічних механізмів чи так званий «культурний пласт» на поверхні землі, в його надрах, глибинах світового океану, в атмосфері, а сьогодні й у найближчому космосі може розглядатися як «друга природа».

Проте сьогодні ми бачимо, що культура  дедалі складніше й глибше опосередковує відношення людини до природи. Як наслідок цього зростає ступінь відчуження природи від людини. Створюючи надприродну реальність, людина поступово втрачає природне коріння свого буття, справжню природну детермінацію свого існування. Культура ХХ ст. показала це наочно й довела відчуження до максимуму, що породило форми технізованого буття людини, а відтак екологічні проблеми. Зростання й розвиток культури супроводжується тим, що зникає й зменшується обмеженість єдності людини й природи. Природа – це середовище інстинктивного існування людини, поза якою вона не зможе бути як біологічний вид.