Пенсійна система

Сучасний розвиток пенсійних систем виділяє такі базові принципи фінансування: розподільний та накопичувальний. Розподільна система вважається державною формою забезпечення. В такій системі пенсійні виплати формуються за рахунок внесків працівники та роботодавців на спеціальному державному рахунку. При накопичувальній системі внески працівників та роботодавців акумулюються в приватних пенсійних фондах. Ці кошти використовуються як інвестиційний ресурс для отримання прибутку,  а потім виплачуються особі по відношенню до якої здійснювались вклади (внески, що здійснювала особа є її повною власністю).

Кожна система має свої особливості, які впливають на соціально–економічний розвиток країн по різному.  Так, одні країни відходять від розподільних схем та поступово замість них впроваджують накопичувальні індивідуальні схеми під керівництвом приватних фондів. Прикладами таких країн є Польща, Угорщина, Болгарія, Естонія. Інші навпаки, в основі пенсійної системи використовують розподільчі схеми, як додатковий елемент, використовуються  добровільні індивідуальні пенсійні схеми (Україна, Фінляндія, Росія).

На мою думку, домінування того чи іншого принципу фінансування обумовлено демографічними та макроекономічними факторами. Під демографічними факторами розуміються тривалість життя, пенсійний вік, демографічне навантаження, тривалість роботи після настання пенсійного віку. А макроекономічні фактори такі: розвиненість фондового ринку, благополучність макроекономічної ситуації в цілому в країні (наприклад, висока тіньова економіка, низька частка ВВП, що направляється на соціальне забезпечення, низькі доходи населення тощо).

Для прикладу візьмемо Японію, одну з найрозвиненіших країн світу. Країна використовує умовно-накопичувальну модель, тобто переважає розподільчий елемент. Проте  через найвищу тривалість життя в світі (в Японії-82,3 роки, а в світі-71 рік), стрімке старіння населення, високий коефіцієнт загального демографічного навантаження (56,2%) є доцільнішим використання переважно накопичувального принципу. Реалізація цього, дозволяє сприятлива економічна ситуація, а розвиненість фондового ринку забезпечить недержавні пенсійні фонди інвестиційними інструментами. Населення має високу мінімальну заробітну плату (1256 дол за 2020 р.) в порівнянні з прожитковим мінімумом країни (900 дол на 2020 р.), що спокійно дозволяє відкладати кошти на майбутнє. Проте використання лише накопичувального елементу, залишить без підтримки бідне населення. Тому є раціональним використання декількох рівнів.

Про це яскраво свідчить пенсійна система Чилі, яка вважається найкращою щодо фінансування пенсій. Вона гарантує державну виплату, що доповнює обов'язкове накопичувальне страхування в приватних фондах. Отже, чилійська пенсійна модель – дворівнева. Перший рівень – це обов'язкові відрахування коштів із заробітної плати працівника в один із приватних пенсійних фондів, суворо контрольованих державою. Кожен працівник формує особистий накопичувальний внесок, який потім стає його майбутньою пенсією. Пенсійні фонди забезпечують мінімальну гарантовану прибутковість і захист від ризику своїх вкладників. Якщо стратегія того чи іншого фонду не приносить достатнього прибутку, то пенсія за певних умов надається державою. Другий рівень – це страхування на випадок настання інвалідності та втрати годувальника. Упровадження нової пенсійної системи в Чилі вплинуло на економіку цієї країни і сприяло розвитку національної фінансової системи.