Зарубіжний досвід організації та проведення державного контролю

Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Львівська Політехніка»

Інститут адміністрування та післядипломної освіти

Кафедра адміністративного та фінансового менеджменту  

Реферат з дисципліни «Публічний аудит»

на тему : « Зарубіжний досвід організації та проведення  державного контролю»

Підготувала: студентка V курсу,

 групи УААМ-11

Колісник Наталія Олександрівна

ЗМІСТ

          ВСТУП

1. Історія становлення державного контролю за фінансами
2. Принципи та підходи здійснення контролю незалежних державних органів згідно Лімської декларації
3. Методи обрання керівного складу верховних інститутів контролю в зарубіжних країнах
4. Аналіз світового досвіду ефективності державного фінансового контролю

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблема ефективності державного управління фінансами та здійснення фінансового контролю є надзвичайно важливою для кожної держави. Особливе місце в системі фінансового контролю кожної розвинутої держави займає вищий орган контролю державних фінансів (далі – ВОКДФ), що виділяється своїм незалежним статусом, найширшим спектром підконтрольних об’єктів, методами перевірки та формою звітності.

В Україні згідно з Конституцією вищим органом контролю державних фінансів є Рахункова палата (далі – РП). Інститут ВОКДФ є атрибутом демократичної держави, а відповідне законодавче забезпечення його правового статусу – свідченням існування (розвитку) правової держави з ефективною системою державного управління.

Органи державного фінансового контролю в зарубіжних країнах відповідно до покладених завдань здійснюють контроль за виконанням бюджетів, витрачанням державних коштів і використанням державного майна. Контролю підлягають витрати на утримання органів державного управління та реалізацію державних програм розвитку. Верховні рахункові відомства хоча й не проводять аудиту політико-економічних актів, проте оцінюють обґрунтованість таких рішень, їхній вплив на державні фінанси, активи, борг та визначають наслідки [1].

Завдання цієї системи полягає у виявленні відхилень від чинних за- конів, стандартів, а також порушень принципів законності, ефективності, доцільності й економності управління ресурсами, у вжитті заходів, які за- побігали б повторенню цих порушень у майбутньому.

Власник (а в даному випадку власником є держава) з метою реалізації покладених на нього зобов’язань щодо управління власністю зобов’язаний здійснювати фінансовий контроль та аудит об’єктів права власності: майна й фінансових ресурсів. У ст. 1 Лімської декларації INTOSАІ – Міжнародної організації, яка діє під егідою ООН і об’єднує незалежні, аналогічні Рахунковій палаті України, органи фінансового контролю, йдеться, що «організація контролю є основним елементом управління суспільними фінансовими коштами, тому що таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством», а згідно зі ст. 5 цієї Декларації «існування вищого органу фінансового контролю і необхідний рівень його незалежності повинні бути закладені в Конституції, деталі можуть бути визначені відповідними законами».

1.Історія становлення державного контролю за фінансами

Понад тридцятирічна історія розвитку аудиту ефективності у світі напрацювала загальноприйняті теоретичні та методологічні основи його здійснення, якими керуються у практичній діяльності вищі аудиторські установи більшості зарубіжних країн. Зважаючи на те, що аудит ефективності є новим явищем у вітчизняній теорії та практиці державного фінансового контролю, доцільно звернутися до зарубіжного досвіду, накопиченого країнами з розвинутою демократією у сфері застосування аудиту ефективності. Вивчення й використання зарубіжного досвіду має принципове значення для розробки концепції державного контролю у фі- нансовому середовищі в Україні, оскільки дає змогу творчо застосовувати практичний досвід країн із розвинутою демократією при формуванні на- ціональної української моделі державного фінансового контролю, сприяє всебічному теоретичному осмисленню аудиту ефективності та усвідом- ленню його місця у практичній діяльності органів, що його здійснюють [9].