Фінансова та банківсько-грошова системи на території України

Фінансова та банківсько-грошова системи на території України

В Україні фінансово-грошові відносини розвивалися як складова загальноросійських і австро-угорських.

У Російській імперії державний бюджет складався з двох розділів: звичайного і надзвичайного, які зводилися до сумарного. Надходження до бюджету з українських губерній становили приблизно 22% від загальноросійських.

У структурі доходів звичайного бюджету в 1913 р. прямі податкі становили 8%, непрямі – 58% і доходи від державного сектору – 34%.

Державний борг залишався істотною ознакою фінансів Росії.

Грошову систему характеризувало створення системи золотомонетного стандарту (золотого монометалізму) в ході грошової реформи 1895–1897 рр.

Грошову реформу започатковано в 1895 р. дозволом на вільний продаж і купівлю золота Державним банком, а також розмін кредитних білетів на золото. У 1897 р. дозволили вільний обмін паперових кредитних білетів на золото за наявним курсом. Держбанк отримав право емісії банкнот, які забезпечувалися державним золотим запасом і обмінювалися на золото. Грошовий обіг складався з золотих монет, кредитних білетів, срібної та дрібної мідної монет. Випускали золоті монети вартістю 15 руб. – імперіал, 10 руб. – червінець, 7 руб. 50 коп. – півімперіал і 5 руб. Золотий карбованець містив 0,7 г чистого золота. Емісія кредитних білетів, не покритих золотом, не могла перевищувати 300 млн. руб. Фактично була проведена девальвація рубля. Кредитний рубль був прирівняний до 66,3 коп. золотом, колишній золотий імперіал вартістю 10 руб. – до 15 нових рублів золотом. Реформа зміцнила фінансову кредитну систему, ліквідувала інфляційний паперовий обіг, сприяла зменшенню державного боргу на третину.

Кредитна система мала трирівневу організаційну структуру:

● державні кредитні установи при Міністерстві фінансів

● приватні кредитні установи

● громадські кредитні установи

Державний банк був зберігачем золотого запасу країни, з 1897 р. – центральною емісійною установою. В Україні функціонувало три контори Державного банку – в Києві, Харкові та Одесі, Селянський поземельний банк надавав кредити для купівлі землі під 7,5–8,5% річних. Насамперед кредити надавали громадам і сільськогосподарським товариствам, надалі це обмеження було скасовано. Купували землю приватні особи, сільські громади, кооперативи. Позиковий процент Дворянського земельного банку становив 5%. Позики надавали на основі заставних листів, які реалізували через Державний банк. Після об’єднання в 1889 р. використовується назва Державний земельний банк. Банк займався довгостроковим іпотечним кредитом під заставу земельних угідь, приймав вклади, видавав позики для банківських операцій і під поручництво, був органом державного меліоративного кредиту, надавав кошти для експорту сільськогосподарської продукції. Активи банку формувалися за рахунок випуску цінних паперів і коштів від аукціонування. Іпотечний довгостроковий кредит надавали також 10 акціонерних земельних банків і міські кредитні товариства.