Проблемы субъекта преступления в уголовном праве Украины

Аннотация

Бибиков Ю.А. Проблемы субъекта преступления в уголовном праве Украины. Курсовая работа. Кафедра государственно–правовых дисциплин ДонНУ. Донецк, 2010.

В данной работе исследованы понятия и основные признаки субъектов преступления, а также определены особенности признаков общего и специального субъекта преступления, особенности привлечения указанных лиц к ответственности за совершенные преступления.

Summary

Bibikov J.A. the Problem of subject of a crime in criminal law of Ukraine. Term paper. Department state–legal disciplines. DONNU. Doneck, 2010.

A concept and main factors of subjects of a crime are in-process probed.

The characteristics of factors of general and special subject of a crime, characteristics of calling to account indicated persons for committed crimes is certain.

ЗМІСТ

ВСТУП        8

1. ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО ОЗНАКИ        10

1. Поняття суб’єкта злочину        10
2. Фізична особа як ознака суб’єкта злочину        12
3. Осудність особи        17

1. Повна осудність        17
2. Обмежена осудність        20
3. Неосудність        23

1. Вік суб’єкта та його вплив на розмір покарання        28

1. СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ        35

ВИСНОВКИ        45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        47

ВСТУП

Динаміка сучасного життя породжує чималу кількість суспільних явищ, які мають як позитивний, так і негативний характер. До останніх можна віднести усі діяння людини, які завдають безпосередню чи опосередковану шкоду суспільству, державі або їхнім інтересам. Такі дії чи бездіяльність можна визначити як різні проступки, які мають адміністративний, дисциплінарний тощо характер, але найбільш серйозними серед таких будуть злочини, які від проступків відрізняються більшою суспільною небезпечністю, а звідси й тяжкістю покарання. Виходячи з цих особливостей, до кримінального права проявляється особлива, підвищена увага. Так, у чинному Кримінальному кодексі України досить ретельно відображені усі моменти, які можуть торкатися життя суспільства у кримінальному контексті. Зокрема, у кримінальному законодавстві встановлений повний перелік діянь, які підпадають під категорію злочину, визначена міра покарання за вчинення того чи іншого злочинного діяння, а також встановлений суб’єкт конкретного злочину, який має бути наділений конкретними ознаками, а саме тими, на підставі яких така особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинене. Ці ознаки знайшли детальне відображення на сторінках закону про кримінальну відповідальність, адже будь-яка помилка у цьому питанні може призвести до того, що буде притягнута до відповідальності невинна особа, що в свою чергу є порушенням одного з найголовніших принципів кримінального права, а саме того, що кримінальна відповідальність особи настає лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Дискусійність, важливість та складність цього питання й породжують необхідність детальнішого дослідження даного моменту кримінального права, яке хоча й ретельно розвинуте й розкрите, але досить породжує чималу кількість протиріч щодо визнання тієї чи іншої особи суб’єктом злочину. Це становить актуальність зазначеної теми. Метою даної роботи виступає класифікація ознак суб’єкта злочину, а також  обґрунтування цих ознак та підстав, відповідно до яких особа може визнаватися суб’єктом у кримінальному праві та нести кримінальне покарання.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова категорія «суб’єкт злочину». Відповідно до цього, предметом виступають його загальні та спеціальні ознаки.

Методологічна основа дослідження представлена історичним, системним методами, а також формально-юридичним та методом порівняльного правознавства.

1. ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО ОЗНАКИ

1.1. Поняття суб’єкта злочину

Питання про суб’єкт злочину є досить дискусійним. Розвиток даного питання безпосередньо пов’язаний із розвитком власне кримінального права. Аналіз юридичної, філософської, медичної та психологічної літератури позначив основні теоретичні та методологічні проблеми вчень про суб’єкт злочину в науці кримінального права. Методологія дозволяє уявити вчення про суб’єкт злочину з історико-філософських, правових та теоретичних позицій, дозволяє визначити найбільш перспективні напрямки цього вчення, глибше пізнати логіку існуючих проблем [1, с. 12]. Визначаючи особливості поняття суб’єкт в кримінальному праві України, слід звернути увагу по-перше на те, що саме кримінальне право України виділилось із кримінального права Росії. Через це слід розглянути низку методологічних основ вчень про суб’єкт злочину, які вплинули на формування правової думки в Росії. До таких основ належать теорії та правові ідеї І. Канта, Гв. Ф. Гегеля, А. Фейєрбаха, І. Г. Фіхте [1, с. 13]. Так у теорії Гв. Ф. Гегеля злочин є прояв волі окремої особи, а сам злочинець – не просто об’єкт каральної влади держави, а суб’єкт права, який карається у відповідності до скоєного злочину [2, с. 171]. А. Фейєрбах формував свою кримінально-правову теорію на основі вчень І. Канта. Згідно з теорією А. Фейєрбаха, злочин вчиняється не через почуттєві переконання, але через свавілля вільної волі [1, с. 14]. Він, уявляючи злочин як дію вільної волі злочинця, у своїй теорії «психічного примусу» відстоював необхідність застосування до злочинця психічного примусу поряд із фізичним примусом [3, с. 15]. Фіхте, у свою чергу, також засновував кримінально-правові погляди на філософських ідеях суб’єктивного ідеалізму. Він стверджував, що кримінальна відповідальність наступає не лише через скоєння умисного, але й через скоєння необережного злочину; за Фіхте злочин залежить від свободи волі особи, тобто свободи вибору злочинцем мети своєї поведінки [4, с. 165]. Методологічний підхід до вчення про суб’єкт злочину, який розглядає його через призму філософських кримінально-правових теорій, знаходить спільну для цих теорій ознаку, яка полягає в тому, що будь-яке діяння вчиняється фізичною особою [1, с. 16]. Якщо розглядати проблеми дослідження суб’єкту злочину з позиції методології теоретичних концепцій у російському кримінальному праві, то, незважаючи на різне відношення дореволюційних вітчизняних криміналістів до філософських та кримінально-правових теорій, у своїй більшості вони погоджувалися з тим, що суб’єктом злочину може бути лише фізична особа [5, с. 144-145]. Проблема осудності та неосудності особи, яка вчинила злочин, яка є однією з основних у теорії кримінального права у відношенні суб’єкту злочину,  кримінальної відповідальності та покарання, вирішувалася представниками різних шкіл досить різноманітно [1, с. 17]. Що стосується віку злочинця як однієї з найголовніших ознак суб’єкту злочину, то дослідження у цьому напрямку зводилися до різних класифікацій злочинних елементів або до розгляду їх вікових особливостей з позиції вивчення особистих особливостей злочинців [1, с. 17].