Правова́ норма

Правова́ норма — загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), що його встановила або санкціонувала держава як регулятора суспільних відносин, забезпечуючи всіма заходами державного впливу (аж до примусу), а також таке, що офіційно закріплює міру свободи й справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни.

Норми права (правові норми, юридичні норми)

являють собою різновид соціальних норм, у зв’язку із чим вони володіють усіма основними властивостями останніх, а саме такими:

– обумовленість рівнем соціально-економічного й культурного розвитку. Хоча при цьому варто відмітити, що між ними, тобто нормами права, та економічною, соціальною, культурною й іншими сферами суспільного життя існує зворотний зв’язок.

Так, з одного боку, характер і зміст правових норм

значною мірою визначаються тими суспільно-економічними, культурними та іншими умовами, у яких вони приймаються. З іншого боку, норми права надають соціальним, економічним, культурним, політичним та іншим важливим сторонам суспільного життя юридичної форми, забезпечуючи таким чином їх нормальне функціонування й розвиток,

шляхом охорони та захисту основних соціальних

цінностей і суспільних відносин, спрямування останніх у найбільш доцільне й корисне з точки зору загального та індивідуального блага русло;

– мають свідомо-вольовий характер, тобто розробляються та впроваджуються в життя людьми для досягнення певної мети;

– їх головним призначенням є регулювання суспільних відносин;

– розраховані на багаторазове використання

щодо широкого, чітко не визначеного кола осіб, тобто норми права є неперсоніфікованими (не мають конкретного адресата) і діють постійно, доки їх не буде відповідним чином скасовано, замінено іншими нормами;