Вчинення правочинiв неповнолiтнiми особами без згоди батька чи пiклувальника

УДК 347.465

ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ БЕЗ ЗГОДИ БАТЬКІВ (УСИНОВЛЮВАЧІВ) ЧИ ПІКЛУВАЛЬНИКА

Дмитроца А.Ю., здобувач освіти першого рівня (Національний університет водного господарства і природокористування , м.Рівне), науковий керівник: Водоп’ян Т.В., доцент кафедри конституційного права та галузевих дисциплін НУВГП, м.Рівне

Правочини неповнолітніх можуть бути оспорені визначеним колом осіб. Ось так, відповідно до ч. 2 ст. 222 ЦК України правочини, укладені неповнолітніми за межами їх цивільної дієздатності належать до оспорюваних правочинів, оскільки можуть бути визнані недійсними за позовом заінтересованої особи [4]. До цього моменту такі правочини є дійсними.

Мета мого дослідження детальний розгляд та аналіз умов визнання недійсними правочинів; умов, коли такі правочини є дійсними, а також щодо можливих наслідків визнання їх недійсними.

     Об’єктом цього дослідження є система відносин, що склалась при вчиненні правочинів неповнолітніми особами без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника.

     Предметом дослідження є безпосередньо правове регулювання вчинення правочинів неповнолітніми особами без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, визначення умов їх дійсності та правових наслідків недійсності.

     Перш за все розглянемо підстави, за наявності яких правочини, вчинені неповнолітніми за межами їх цивільної дієздатності, можуть визнаватись недійсними. Згідно з ЦК України цей правочин може бути визнано недійсним у таких випадках:

 1) вихід неповнолітньою особою за межі цивільної дієздатності;

2) відсутня попередня згода або наступне схвалення батьків (усиновителів) чи піклувальників на вчинення такого правочину;

3) подано заяву законних представників до суду про визнання правочину недійсним.

При цьому для визнання правочину недійсним достатньо, щоб лише однією стороною був неповнолітній, який вчинив правочин, що виходить за межі його дієздатності, без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, а іншою стороною може бути особа повністю дієздатна (хоча не виключається вчинення правочину й двома неповнолітніми, один з яких вчинив її без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників) [1].

Розглянемо умови для визнання правочину, вчиненого неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, недійсним детальніше. Правочин, вчинений неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, можна визнати недійсним лише у тому разі, коли буде доведено, що цей «вихід за межі дієздатності» було здійснено, тобто правочин не підпадає під коло «дозволених» правочинів, передбачених ст. 32 ЦК України.

Потрібно обов’язково зазначити, що неповнолітні можуть вчиняти практично будь-які правочини, на які отримали згоду батьків (усиновителів) або піклувальника (окрім тих, для чинності яких потрібен ще й дозвіл ООП або ж наявність спеціальної правосубʼєктності).

Другою з підстав визнання правочину, вчиненого неповнолітнім за межами дієздатності, є відсутність згоди законних представників на вчинення такого правочину (попередньої згоди або ж подальшого його схвалення ними). Варто вказати, що цивільне законодавство виокремлює низку правочинів, які можуть бути визнані недійними через відсутність згоди третіх осіб на їх вчинення.

Усі ці правочини мають одну спільну ознаку: для їх дійсності необхідна не лише воля сторін цього правочину, але й воля третіх осіб, які не є сторонами правочину. Саме за цією ознакою правочини, що вчинені без згоди третіх осіб, відрізняються від інших оспорюваних правочинів, оскільки в них підставами недійсності є відсутність або ж пороки волі сторін правочину.

Вичерпного переліку підстав для оспорювання правочину ЦК України не закріплює. Проте, аналіз законодавчих норм дає змогу стверджувати, що більшість цих підстав пов’язані з вадами волі сторони правочину.