Протокол паталого-анатомічного розтину трупа

І. ПРОТОКОЛ ПАТОЛОГО-АНАТОМІЧНОГО РОЗТИНУ ТРУПА

а) ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Протокол патолого-анатомічного розтину трупа – це основний документ лікаря ветеринарної медицини про причину смерті (загибелі) тварини. Крім того, він є юридичним документом, на підставі якого списується вартість тварини з балансу, а також розглядається в органах слідства, народних судах для з’ясування обставин і причин загибелі тварин.

Протокол повинен повно і об’єктивно відбивати знайдені при розтині трупа патологічні зміни, проведені додаткові лабораторні дослідження і мати логічні висновки про причину смерті (загибелі) тварини.

Записи в протоколі ведуть рідною мовою, простими і зрозумілими виразами, уникаючи латинських і спеціальних термінів. Опис патолого-анатомічних знахідок вимагає точності, чіткості та стислості. Опис буде стислим, якщо уникати всіляких вступних виразів, які характеризують дію особи, що проводила розтин (наприклад, „при огляді,” „після розрізу” та ін.).

Якщо орган було оглянуто, але макроскопічних змін в ньому не виявлено, допускається вираз „без видимих змін” (не рекомендується писати „нормальний”). Відсутність у протоколі згадки про той чи інший орган розглядається як знак того, що цей орган не розтинали.

Протокол складається ветеринарним спеціалістом, який проводив розтин, та особами, які були присутні при розтині.

Для наочності опису знайдених патологічних змін користуються графічними методами реєстрації, для чого виготовляють спеціальні обриси окремих органів і тканин. Можна скористатись і фотографуванням патологічних станів.

б) МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ОПИСУ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ І ПОРОЖНИН

Компактні органи

(печінка, нирки, легені і т. д.)

При описанні органів спочатку необхідно дати загальну характеристику (зміненого та незміненого): локалізацію, форму, розмір, колір, масу, блиск, консистенцію, опис наявних змін поверхні; потім на розрізі також вказати колір, характер поверхні та стікаючої рідини, ступінь кровонаповнення та ін.

1. Локалізація. Дається характеристика місця знаходження органа.

2. Форма. Для парних органів визначається методом порівняння з формою відповідного незміненого органу. Цей показник особливо важливий щодо серця (конусоподібне, округле). Деформація органів обумовлена розвитком патологічних процесів, тому при описі вказують на них, а деколи схематично позначають контури органа та наносять місця і розташування патологічних процесів.

3. Величина. Об’єм. Величина органів визначається порівнянням їх з розмірами тіла тварини та величиною досліджуваних органів.

Величину парних органів можна визначити методом порівняння з величиною відповідного незміненого органа Про зміну величини органа судять по ступені напруження його оболонки (напружена, гладка, зморшкувата), по стану країв (гострі, заокруглені, тупі). Давати порівняльні визначення величин, наприклад „вузлик з просяне зерно”, „пухлина розміром з кулак” не рекомендується.

При розсіканні збільшених в об’ємі органів краї розрізів розходяться (нирка, лімфатичні вузли, селезінка птахів). Об’єм легень визначається по ступені їх спадання (спалі, напівспалі, неспалі).

Об’єм органів визначається зануренням їх в мірну посудину з водою, при відсутності її визначається кількість