Я маю право на сім’ю

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ТАВРІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

ТВОРЧА РОБОТА З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На тему: «Я маю право на сім’ю»

Підготувала студентка 2 курсу

Групи Мт-21

Акименко Анастасія

Київ 2018

Сходить вранішнє сонце. Своїми першими променями золотить бані Володимирської церкви нашого міста Шостки. Пустуни-промінці граються із легкими, наче лебединий пух, хмаринками, заглядають у моє вікно. Так… У вікно будинку на вулиці Панаса Мирного. Прокидаюсь я. Підходжу до вікна. Вдивляюсь у весняну блакить. Я згадую вчорашній день… Ми повертались усією сім’єю із столиці України. Я пригадала неозорі лани зеленої озимини. Пригадала пісню, яка звучала на пероні:

Рідна земле моя, у гаях і розбуджених росах,

В самоцвітах сія молода твоя сонячна врода!

У привільних степах, на Дніпровських вогнях

Постаєш, мов зоря, моя доля ясна!

Пригадались татові слова, коли я спостерігала пробудження за вікном: «Прокидається наша українська земля. Звільнилась від снігу. Пройде небагато часу (це вже буде тоді, коли ти, Настю, завершиш десятий клас) і лани стануть золотавими, як сонячні промені. А оцей український простір, небо і пшеничний лан нагадають наш стяг. Наша земля неповторна, вона має славну історію і багату культуру. Справжнє багатство України – це її золоті пшеничні лани, саме вони символізують жовтий колір на нашому прапорі. Другий колір на прапорі – блакитний  це чисте українське небо.»

Від ласкавих сонячних променів, від родинної поїздки до столиці, від пісні, татових слів, мені стає приємно на душі. Я пишаюсь тим, що я живу в Україні і є громадянкою цієї держави, тут – моя сім’я, мій рідний дім. І як кожний громадянин я маю певні права та обов’язки, які закріплені в Конституції України.

Першим і найголовнішим моїм правом є право на життя. Невипадково Конституція проголошує: «Кожна особа має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини». Невід’ємними моїми правами  є право на свободу і особисту недоторканість. Ніхто не має права принижувати мене ні фізично, ні морально. Також я маю право на медичну допомогу, на висловлення своєї точку зору, на освіту, на відпочинок, на розвиток своїх талантів та здібностей. У статті №3 зазначається: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Я маю право на сім’ю. На мою думку, зараз ця проблема одна з найважливіших проблем нашої країни. І не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це майбутнє. Я вважаю, сім’я – це осередок суспільства. Тому дитина може повноцінно розвиватися тільки в ній. Але, на жаль, у нашій країні дуже багато дітей-сиріт, які майже беззахисні. У них немає сімей, рідного дому. Є й такі, які мають батьків, дім, але все одно – опиняються в дитячих будинках. У нашому місті є Центр реабілітації. Сюди потрапляють діти, які мають сумнівні поведінку, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких через уживання спиртних напоїв, неналежного догляду позбавлені батьківського права. Боляче на них дивитись. Серце крають знівечені долі. Усі вони мають право на сім’ю. Але із-за вини батьків держава повинна створювати затишок. Для виховання, розумового і фізичного зростання у реабілітаційному центрі створено всі належні умови.  Хоч тут піклуються, щоб вони якомога зручніше і спокійніше себе відчували, але, мені здається, ніщо і ніколи не зможе замінити дитині рідного дому.