Картезіанівський дуалізм розуміння людської природи

Зміст

Вступ        2

1.        Картезіанівський дуалізм розуміння  людської природи        3

2. Раціоналістичне розуміння свідомості Рене Декарта        7

3. Теорія досвідного пізнання Локка та інтроспективне розуміння свідомості        12

Висновок        15

Список використаних джерел        17

Вступ

Актуальність.  На сучасному етапі розвитку психологічної думки, ми можемо назвати безліч теорій, дослідників та гіпотез, що зробили значний вклад в історичний  онтогенез психології як науки. Одними з таких корифиїв філософо – психологічної думки є Р. Декарт та Дж. Локк, а їх вклад в розуміння свідомості, лунає цитатами по всьому світу: «cogito ergo sum» та «tabula rasa ».Отже, сьогодні дуже важливо розуміти та виокремлювати основні аспекти парадигмальних категорій  психологічної думки та їх вклад в нинішню наукову картину світу.

    За останні роки аналізу проблем людського буття та свідомості присвячені роботи Д. Армстронга, Д. Деннета, О.М.Корха, С.Б. Кримського, Е. Корета, В.І. Кураєва, В.С. Малахова, Г. Марселя, М.А. Масліна, Н.В. Мотрошилової, М.Г. Марчука, Т. Нагеля, С.С. Неретіної, Ж.-П. Сартра, М.В. Поповича, К. Поппера, В.С. Лук’янця, Ю.О. Лотмана, Р. Рорти, Н.В. Хамітова, О.І. Хоми, М. Фуко, М. Шелера, Д. Челмерса та інших. Рефлексія проблеми єдності душі і тіла яскраво відображенна у філософських працях Ф. Бекона, Т. Гоббса, Б. Спінози та Г. Лейбніца.

  Отже сприраючись на актуальність та вчення про людський дуалізм розуміння свідомості,  ми можемо сформувати мету та завдання дослідження.

Мета  – здійснити теоретичне дослідження картезіано – локківської концепції свідомості на основі аналізу філософо – психологічної літератури.

Завдання:

• здійснити пошук наукових джерел з обраної теми;
• провести теоретичний аналіз філософо – психологічної літератури з даної теми;
• виділити основні категорії розуміння свідомості за Р. Декартом та Дж. Локком;
• сформувати висновки на основі зібраних даних.

1.        Картезіанівський дуалізм розуміння  людської природи

В цілому метафізична проблема стосовно «людської природи» є питанням про дослідження її як феноменальної цілісності, яка в першому наближенні виступає як взаємозв’язок духовного і тілесного, духу і тіла, і втрата якого призводить до зникнення людини як такої, як суб’єкта. Взаємозв’язок духовного і тілесного в аналізується за допомогою таких категорій, як: «річ», «властивість», «мислення», «живе тіло», «живий рух», тощо.

Платоно-арістотелівська концепція взаємозв’язку душі і тіла, духовного і тілесного є концепцією метафізичною, у ній фактично відсутні наукові поняття, принципи тощо. Наукові принципи й поняття стосовно взаємозв’язку душі й тіла, духовного і тілесного були відсутні й у середньовіччі, вони з’являються в епоху Нового часу [6, с. 16-17]. У Новий час Р. Декарт по-новому, з філософської точки зору, обґрунтував це дуалістичне відношення душі і тіла, увівши відмінність між res cogitans і res extensa [3].

Р. Декарт тіло інтерпретував як машину, яка, як і всі тіла, підпорядкована законам природи. При цьому залишилося незрозумілим, яким чином можлива координація між цією машиною й душею.

Звернення Р. Декарта до проблеми взаємозв’язку душі і тіла було важливим насамперед для того, щоб зрозуміти, розібратися в «природі» людського розуму. Ось міркування Р. Декарта з цього приводу: «Отже, я припускаю лише те, що є істинним, а саме: я лише мисляча річ, говорячи по-іншому, я – розум (mens), дух (animus), інтелект, розум (ratio); все це – терміни, значення яких раніше були невідомими. Отже, я річ істинна, а істина суще; але яка ця річ? Я сказав би, я – річ мисляча» [3, с. 23].