Розвиток хорової культури в Україні

Розвиток хорової культури в Україні

 Витоки хорового співу пов’язані з періодом формування професійного хорового мистецтва ще за часів Київської Русі, джерелом якого завжди була глибинна українська народна пісня, що стала об’єктом художньої обробки професіоналів композиторів усіх епох. Яскравою сторінкою традицій християнського храмового співу є різноманітні братські школи (Львів, Київ, Луцьк), Острозька та Києво-Могилянська академії. Розвиток українського хорового мистецтва в Україні ніколи не переривався.

Найдавнішим джерелом української музики є старовинна культура древніх східних слов’ян, яка стала спільною основою для музичного мистецтва трьох братніх народів – українського, російського і білоруського. Найбільшим і давно сформованим циклом народних пісень у наших предків був річний круг календарних пісень, пов’язаних з основним видом їх виробництва – землеробством. До цього циклу входили трудові, ігрові, хороводні, величальні, обрядові, жартівливі та ліричні пісні, що відображали світогляд людей, їх працю і побут. Крім пісень землеробського календаря, у первісно-родовому суспільстві східних слов’ян зароджуються і основні види сімейно-побутової пісенності, що відбивали найважливіші події у громадському й особистому житті людини. До них слід віднести старовинні колискові й весільні пісні, а також похоронні плачі та голосіння. В процесі історичного розвитку зароджувалися і поступово формувалися не тільки типові сюжети й образи пісень, а й характерні ознаки поетики і мелодики пісенної творчості наших давніх предків.

Багатство древньоруського народного музично-поетичного мистецтва з своєрідністю його змісту і форми успадкувала культура Київської русі, утворення якої відноситься до середини IX ст., коли внаслідок зросту виробничих сил і в зв’язку з необхідністю організованого захисту проти нападів войовничих східних кочівників складається перша держава східних слов’ян. У другій половині X та в XI ст. державно-політичне і культурне життя Київської Русі досягло високого рівня; вона зайняла одне з провідних місць серед інших держав Європи. Столицею цієї великої східнослов’янської держави став Київ – старовинне місце древньої Русі. Саме це древнє місто, яке здавна називали “матір’ю городів руських”, перетворюється у X – XI ст. на один з найбільших культурних і політичних центрів. Тут розвивається письменність, закладаються основи науки й освіти, утворюються видатні осередки самобутньої культури, такий, наприклад Як Києво-Печерський монастир – центр древньоруського літописання. Саме тут на початку XII ст. виникає перший відомий у вітчизняній історії руський літопис “Повесть временных лет”. Пам’ятки літератури, живопису, музики та інших видів мистецтва свідчать про виняткову оригінальність культури Київської Русі. Видатним зразком архітектури XI ст. є величний і пишно оздоблений високохудожніми фресками, мозаїкою Софійський собор у Києві, закладений Ярославом Мудрим. В палаці біля собору зберігалася і заснована цим руським князем велика бібліотека. У часи Київської Русі народ зберігав давньослов’янські землеробські свята, гри й обряди: зимовім календарні свята коляди, весняні свята – закликання і славлення сонця, обрядові весняні гри – русалії та купальські гри на початку літа. Особливо поширювались пісні, хороводи й гри, що у художніх образах від ображали працю і побут людини, її громадське та особисте життя. Виникали великі весільні, хороводні та інші дійства, у яких поєднувалися слово, музика, танець, елементи театральної дії. У багатьох зразках народної музично-політичної творчості того часу знайшли відображення різні історичні події, ті чи інші зміни у суспільному ладі у свідомості людей. Певний відбиток на народні обрядові дійства та пісні поклало і християнство, насаджуване і підтримуване владою. У піснях з’являються нові слова-поняття: князь, боярин, Бог тощо.