Проблеми державотворення в публіцистиці С.Петлюри

[pic 1][pic 2][pic 3][pic 4]

Проблеми державотворення в публіцистиці С.Петлюри

Доповідь

Навчальна дисципліна: Історія української журналістики

      Усаченко Тетяна Володимирівна

      Група: ЖУР-20 Д

Симон Васильович Петлюра займає вагоме місце не тільки у плеяді видатних діячів історії України ХХ століття, але й в історії національно-визвольної боротьби усього українського народу. Петлюра жив і працював у найкритичніший період Української революції, проходячи непростий, тернистий шлях боротьби за незалежність і свободу України.

С. Петлюра був не тільки організатором збройних сил молодої Української  Народної Республіки, а й талановитим журналістом, блискучим публіцистом, редактором, глибоко ерудованим літературним критиком. У його доробку входять понад сотня статей, заміток, а також рецензій.

С. Петлюра, перебуваючи в еміграції й підсумовуючи події саме Української революції 1917-1921 рр., писав: «Ми виступили на арену історії тоді, коли світ не знав, що таке Україна… Єдиною боротьбою, упертою й безкомпромісною, ми показали світові, що Україна і її народ живе і бореться…» [9, c. 41]. Саме під час Української революції Петлюра постає лідером з яскраво вираженою національною ідеєю, маючи за плечима значний досвід революційної діяльності: він набував досвіду в Революційній Українській партії (РУП) та Українській соціал-демократичній партії (УСДРП), працював як журналіст і публіцист в українських виданнях Львова, Москви, Києва, а також Петербурга.

У Львові Симон Васильович почав свою журналістську діяльність в газеті РУП «Праця» та щомісячнику «Селянин», друкувався в галицькому партійному журналі «Воля», співпрацював з «Літературно-науковим вісником», де й потоваришував з його редактором – І. Франком.

В. Іванис стверджує, що саме тоді С. Петлюра «ввесь свій вільний час віддавав на вивчення літератури і літературної критики, маючи намір працювати на полі української літературної критики» [2, с. 24].

Протягом свого буремного життя величезну роль для Симона Петлюри відігравала журналістика, з якою він тісно пов'язав свою долю ще у далекому 1902 році. Тоді у Львівському Літературному Науковому Віснику, який редагував М. Грушевський, побачила світ його перша друкована публікація, присвячена проблемам народної освіти на рідній Полтавщині. Засвідчивши на ниві активної журналістики творчий хист і професійну інтуїцію, природний дар до живого публічного слова, дивовижну працьовитість, яскравий талант публіциста, Симон Петлюра не полишав цю справу до останніх днів свого життя.

Досвід, який отримував Петлюра, в першу чергу, як публіцист, знадобився в майбутньому, збагативши його духовно, а також – надавши відповідного авторитету в політичних колах України. Симон Петлюра завжди мав власну думку на події в його житті, в цьому йому допомагали природній дар та ерудиція. Своїми влучними міркуваннями він намагався виховати читацьку аудиторію в дусі патріотизму, безумовної любові до Батьківщини. В своїх статтях Петлюра давав реалістичні оцінки тогочасного життя та планів на майбутнє. Його творчість вражає переконливою аргументацією, правдивістю, об’єктивністю та логікою. Симон Петлюра був впевнений, що прийде час і Українська держава стане незалежною і квітучою.

Необхідно підкреслити, що усе свідоме життя Петлюри було пов’язане з пресою не стільки задля грошей, скільки в ім’я своєї нації, а також – духовності. Підтвердженням цього може слугувати цитата з його статті, яка, безумовно, актуальна: «Український народ має право на те, щоб не зазіхали на його душу, - поверніть же нам наші газети, наші журнали, наше рідне слово!... Ми віддали й віддаємо державі усе, що вимагають обставини і потреби бурі, яка знялася і не стихає: своїх синів, братів, своє життя, терпимо нестатки і жертви» [3, c. 12].