Проблема тілесності в іспанській літературі, написаній жінками

Проблема тілесності є дуже актуальною в літературі, написаній жінками. Однією з основних причин є те, що протягом багатьох століть ця тема була табуйованою і тому зараз жінки дуже багато приділяють цьому уваги. У творах які я читала протягом курсу ця проблема розкривалася по різному. В них переосмислюються традиційні системи статі, гендеру та сексуальності, вплив культури на визначення статі, засудження стереотипного мислення щодо біологічних уявлень про жіноче і чоловіче.

Перший твір який ми розглядали це «Дочка Канібала» Роси Монтеро. Тут проблема тілесності розглядається з боку самооцінки. Дуже багато приділяється уваги тілесним вадам і недолікам.

Протягом усього твору головна героїня намагається прийняти свою зовнішність, змиритися з старінням і відпустити цей страх старіти. Крім того ці акценти показують нам як її обтяжує її минуле, як їй важко впоратися з цими змінами тіла. Особливо в її пам’яті закарбована аварія, де вона втратила не лише частинку зовнішності, а й отримала дуже важку психологічну травму. «Вечорами, зачинившись у ванній, я знімаю і чищу прокляті зубні протези. До цього є що додати: зрадницькі цятки на тильній стороні долоні, обвисла шкіра на руках біля пахв, кошмарні зморшки на обличчі, що опустилися, мляві щоки. Загалом, думала, кокетувати з таким хлопчиком, як Адріан, мені не личить».[с. 244]

Розкриті її тяжкі намагання прийняти своє старіння не тільки у плані зморшок та інших вікових змін, а й втрату здатності відчувати насолоду від чоловічої ласки.

«Куди дівається втрачений час? Бути може, в той же лімб помилок, де бродять тіні ненаписаних книг, невисловлених слів, непережитих почуттів, а також зубів Лусії, справжніх, вибитих з коренем в тій безглуздій аварії. Тепер у Лусії пластмасові щелепи і дерев'яне тіло, не чутливе до дотиків Рамона. Напевно, вона вже ніколи не побажає чоловіка?»[с. 1044]

Дуже важливо відмітити, що Лусія спочатку описувала себе як привабливу жінку з певними рисами та досягненнями, а потім говорила що вона збрехала і насправді не така вона вже й красива та успішна. Це говорить про те, що авторка піднімає проблему соціального фактору який впливає на нашу самооцінку. Лусія хотіла здаватися кращою в очах суспільства і тому брехала. «Вернемся к началу: я соврала еще в двух случаях. Во-первых, я совсем не высокая, скорее, как говорится, маленькая. Или, точнее, малявка – надо признаться, что джинсы себе я покупаю в детских отделах супермаркетов. И глаза у меня не серые, а черные. Мне очень жаль, но я не могла удержаться. Зато правда, что для своего возраста я очень молодо выгляжу.» [с.41]

Тут вона каже що збрехала сприводу свого росту та коліру очей та говорить що незважаючи на це вона досить приваблива. Проте вже згодом говорить що це не так. «Я всего лишь дочь, сорокалетняя старая дочь, почти разложившаяся на жизненном пути дочь. Да, это я, я придумываю правду и вспоминаю ложь, чтобы не раствориться в абсолютном небытии.» [с. 1132]

Розчленування та каліцтва, якими сповнений цей твір корелюються зі змінами які людське тіло зазнає впродовж життя. Це пояснюється тим, що протагоністка сприймає зміни як щось жахливе. З іншого боку, за рахунок каліцтв герої певним чином змиряються з тим, що впродовж життя ми переживаємо багато втрат, і це незмінно. Вони навчаються приймати свої вади, як і приймати той факт, що втраченого не повернути, залишається лише рухатися вперед.

«жити – означає втрачати; зір, слух, вправність, пам'ять (…) жити, це йти безупинно розпадаючись. Я думав, що моя знівечена рука була початком надбання, а це було початком остаточного розпаду» [с. 339].

Ще один твір в якому дуже яскраво зображується тема тілесності це роман Лаури Есківель «Як шоколад на крутому окропі» Цей