Феодальна Англія

Феодальна Англія

1. В Англії, як і в більшості ранньофеодальної держав діяло звичаєве право. Звичаєве право спочатку діяло в усній формі, але пізніше воно починає фіксуватися в збірниках. До нормандського завоювання збірники звичаєвого права були основними джерелами права. Найвідоміші з них це - Правда Іне (7 ст.) і Правда Альфреда (9 ст.).

Проте були й інші джерела права, серед яких варто виділити акти центральної влади:

1. акти короля - ордонанси, привілеї;
2. акти Парламенту —статути;
3. спільні акти короля та Парламенту.

Після нормандського завоювання Англії розпочинається зміна/консолідація звичаїв і традицій у єдину правову систему.

Тому з 13 ст., почався процес утворення правової системи, яка називалась «загальне право» і «право справедливості».

• Загальне право - право, в розвитку якого основна роль належить судовій практиці з вирішення кримінальних і цивільних справ. 

Пізніше з`явився збірник «Реєстр указів», який був неофіційнийним довідником з загального права і який постійно поповнювався новими указами.

• Право справедливості – це сукупність норм, яка конкретизує та доповнює загальне право. Виникає і розвивається, з 15 століття. З`явилося у зв`язку з розчаруванням у загальному праві. Так, люди починають звертатися до короля з численними петиціями про вирішення питання по справедливості. Зазвичай англійські королі доручали розглядати такі петиції своїм лорд-канцлерам. Тому формально вони не були зв'язані вимогами світського загального права і могли приймати рішення «по справедливості, а не по праву».

• Судовий прецедент. Суть цього загального правила полягає в тім, що: рішення Палати лордів обов’язкові, як прецедент, для всіх інших судів;

2. У формуванні загального права Англії велику роль відіграли виїзні засідання королівських судів. Ще до Нормандського завоювання в Англії існував звичай направляти королівських суддів, щоб проводити асизи (виїзні засідання королівських судів). Виїзні засідання переважно проводилися суддями загального права, проте, вони могли бути проведені також і адвокатами. Система асизів виявилася успішною і навіть популярною.
Саме роз’їзні суди найбільш ефективно сприяли зміцненню центральної влади, а також становленню загального права. Таким чином вони знайомилися з місцевими звичаями, після чого отримані знання використовували з метою виведення єдиного правила для однакового розгляду справ у майбутньому.

3. «Велика хартія вольностей» 1215 року - вважається першим юридичним документом, у якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і верховенства права.

Складається з 63 статтей, які гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися усталених норм права.

Наприклад, «Жодна вільна людина не буде заарештована чи ув'язнена, не буде позбавлена власності, не буде оголошена поза законом чи вигнана, чи знедолена будь-яким [іншим] способом, ніж по законному вироку рівних з нею громадян» — Ст. 39 «Великої хартії вольностей», яка діє й до сьогодні.

4. Велику хартію вольностей Король затвердив під натиском повсталої проти нього баронів. Тому Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів (інших осіб, які володіли землею) та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. З 63 статей Хартії, що регулювали відносини англійського монарха з його підданими, 30 виражали інтереси баронів.

-  забороняли королю  брати з баронів феодальну  допомогу і "щитові гроші"  без згоди "загальної ради  королівства", тобто ради безпосередніх  васалів короля. (стаття 12)