Стан збереженості традицій сучасному українському суспільстві

В есе будуть підніматися питання, щодо звичаїв та традицій, які збереглися до нашого часу, які втратили свою актуальність, та ті, що залишилися, як формальність на сьогоднішній день. В своєму подальшому викладенні я також поясню чому саме так відбулося, а також виділю головні свята кожного сезону. Календарно обрядові свята є одними з найдавніших та тісно пов’язані з аграрним побутом. Своїм корінням вони сягають первісних язичницьких вірувань, наших предків слов’ян. Головним пунктом є те, що календарні свята освячували перехідні або етапні моменти у житті природи або трудовій діяльності стародавніх слов’ян. Головною метою цих свят було відвернути стихійні лиха, задобрити природу задля гарного врожаю. Говорячи більш детально про календарна обрядовість, то вона поділяється на чотири основних цикли: зимовий, весняний, літній та осінній.

По-перше давайте розглянемо літній цикл, а саме на прикладі свята Івана Купала і проаналізуємо еволюцію цього свята до сьогоднішнього дня. Вогонь, Вода, Рослинність – такими словами можна коротко описати свято Купала, адже це головні моменти обрядовості свята. Ритуали уособлювали поєднання чоловічого (вогню) та жіночого (вода) начал, виконувалися з метою забезпечення врожайності, здоров’я, продовження роду, мали сакральний зміст. Вогонь – купальське багаття, пов’язане із культом сонця, тому й місце для нього обирали, як правило, на пагорбах, щоб підняти полум’я якомога вище. Для багаття збирали увесь непотріб: солому, старі речі, колеса. З усім цим мала згоріти «нечиста сила». Розпалювала купальське багаття, як правило, жінка чи дівчина, бо вони були наділені функцією дітонародження, а вогонь мав запліднюючу силу. Тому, щоб мати змогу продовжити рід, усі дівчата і молоді жінки мали обов’язково бути на святі. Найважливіший ритуал у цей день – «очищення» вогнем. Люди цілу ніч не спали, водили хороводи навколо вогню. Парубки й дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь. Спалювали у вогні «гілку купайло» як жертвоприношення головному богу – Сонцю. Вода - в день Івана Купала потребувала жертв і вважалася небезпечною. Тому людську жертву замінило її символічне зображення – купальське деревце. Ритуальні потоплення купальського деревця – це імітації колишніх жертвоприношень водоймам. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Потім дівчата й самі роздягалися і купалися, щоб «очиститись». Рослинність - папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Той, хто її знайде, буде здоровим і багатим. Існував також звичай на Купала збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами. «Гільце-купайло» дівчата прикрашали букетиками польових і городніх квітів, ягодами, цукерками, бубликами, різнокольоровими стрічками, зверху кріпили вінок із барвінку, іноді – «квітку» з кропиви й будяків, щоб потім хлопцям було важко його ламати. Саме язичницька сутність, містичність, шлюбно-еротичні мотиви купальського обряду привертали увагу не тільки християнської церкви, яка намагалась вплинути на сутність свята та ввести християнські мотиви, але й владу, яка навіть забороняла свято. Наприклад, у 1719 році гетьман Війська Запорізького та голова козацької держави в Лівобережній Україні Іван Скоропадський видав указ «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.», який надавав право фізично карати (в’язати, бити киями) та відлучати від церкви усіх учасників купальських ігрищ. У 1723 році Перемишльський собор у Березові заборонив танці та розваги біля купальського вогню. І вже на початку XX століття купальський обряд поступово почав зникати. Сьогодні він існує у «відродженій» формі. І хоч магічний зміст ритуалів знівельований, а святкування набрало мистецького значення, все ж головні язичницькі ритуальні дійства до нас дійшли – це плетення вінків дівчатами і пускання їх на