Поняття «історична пам'ять» та її тлумачення

1.     Поняття «історична пам'ять» та її тлумачення

2.     Історичний факт та подія.

3.     Об’єктивність та достовірність історичного знання

4.     Періодизація та хронологія історичного процесу

1.     Поняття «історична пам'ять» та її тлумачення

Історична пам'ять — одна з базових категорій історичної науки. Пам'ять є однією з властивостей нервової системи людини, тому, поперед усе, вона досліджується психологією.

У загальному вигляді пам'ять можна охарактеризувати як здатність людської свідомості відтворювати минуле. Історична пам'ять виступає однією зі складових суспільної свідомості. В основі історичної пам'яті лежить закріплення індивідом знань про минуле.

У вітчизняній історіографічній традиції перші спроби введення категорії «історична пам'ять» до наукового обігу належать до 60-х років XX століття. Такі спроби мали характер теоретичного осмислення принципової значущості історичної пам'яті для дослідження перебігу історичного процесу.

Наприкінці 80 — на початку 90-х років XX століття жвавий інтерес до вивчення історичної пам'яті з'явився не тільки серед істориків, але й серед соціологів. Такий інтерес обумовило виникнення на території колишнього СРСР низки незалежних держав і їх намагання усвідомити радянський етап у контексті свого історичного розвитку. Істотний вплив мали і когнітивні чинники в самій історичній науці, які викликали суттєві зміни в пізнавальних пріоритетах.

Слід зазначити, що серед учених немає єдності щодо визначення змісту поняття «історична пам'ять». Але помилкою є намагання деяких дослідників ототожнити історичну пам'ять з історичною свідомістю. Історична пам'ять є лише нижнім (ментальним) рівнем історичної свідомості, тоді як актуалізація і відтворення подій минулого відбувається на верхньому (ідеологічному) рівні. Лише після цього процесу минуле (пам'ять) потрапляє до сфери історичної свідомості.

Загальновизнаний розподіл історичної пам'яті на рівні: колективна, групова (професійна) та індивідуальна пам'ять.

Зрозуміло, що такий розподіл є досить умовним. Для історіографічного дискурса має особливе значення функціонування історичної пам'яті колективу (соціуму). Історична пам'ять — частина суспільної свідомості, тому вона є не стільки персоніфікованою, скільки соціальною. її зберігачами (носіями) виступають соціальні спільноти: сім'я, нація, держава.

Для розуміння сутності історичної пам'яті важливе місце посідає визначення її структури. Російський дослідник B.C. Поляновський виділяє шість видів історичної пам'яті:

1. Етноісторична пам'ять. Усвідомлення свого походження, уявлення про пращурів.

2. Соціальна пам'ять. Уявлення про образ і рівень життя на різних етапах історичного процесу.

3. Політична пам'ять . Знання про колишні форми державного устрою.

4. Соціокультурна пам'ять. Палітра уявлень про витоки рідної мови, народний епос, національні традиції та звичаї, про запровадження писемності, про моральні та соціальні норми суспільства.

5. Конфесійна пам'ять. Уявлення про культові образи минулого та прийняття релігії.

6. Пам'ять про історично усталені форми спілкування з іншими народами, про культуру міжнаціонального спілкування.

Історична пам'ять має низку усталених у науковій літературі якісних ознак. Зміст історичної пам'яті — доволі динамічний чи, точніше, пластичний субстрат. Тобто уявлення про минуле актуалізуються під впливом різних факторів. Доволі часто історична пам'ять має персоніфікований характер, коли через оцінку діяльності окремої особистості формуються уявлення про перебіг подій. У значній мірі категорія «історична пам'ять» має аксиологічне та емоційне забарвлення. Інколи в історичній пам'яті відбуваються парадокси. Коли ганебні сторінки історії витісняються до сфери несвідомого, з одного боку, і коли досягнення минулого екстраполюються на реальну дійсність — з іншого. Остання ознака спонукає до визначення механізмів утворення історичної пам'яті.