«Догвіль» (Dogville, реж. Ларс фон Трієр, 2003). «Влада» (Vice, реж. Адам МакКей, 2018). «Тільки Бог пробачить» (Only God Forgives, реж. Ніколас Віндінг Рефн, 2013)

1. «Догвіль» (Dogville, реж. Ларс фон Трієр, 2003).

Кінострічка «Догвіль» 2003 року від Ларса фон Трієра , одного із найскандальніших режисерів сучасності, викликала у мене досить неоднозначні враження.

Головна героїня Грейс втікала від гангстерів та потрапила у провінційне містечко Догвіль. Місцеві жителі радісно допомагають їй, та згодом їхнє ставлення до жінки різко міняється в негативну сторону. Трієр є ярим мізантропом, йому не складно зобразити слабкі та погані сторони людини, але саме у цьому фільмі він застосував блискучу психологічні маніпуляцію. Я вважаю це його творчою особливістю та в деякій мірі талантом. Він дуже добре вміє аналізувати глядача, його психологію, тому знає, куди нанести психологічний удар, змусити його прожити ту чи іншу емоцію.

Вже з перших секунд я здивувалася від того, як режисер задумав «оформити» картинку фільму: звичайний павільйон з розміченим крейдою на підлозі планом будинків, вулиць та областей. Саме таким чином Трієр зобразив нам атмосферу маленького містечка, в якому нічого неможливо приховати.

Картина умовно поділена на частини, є оповідач, але через можливу «гонитву» за поетичністю режисер зняв занадто затягнутий фільм.

Автор поставив перед собою складну та амбіційну ціль – показати американський менталітет на прикладі жителів такого провінційного містечка. За показною ввічливістю приховується скопа егоїстична натура. «Цей факт пробуджував у ньому відчуття влади, чого він ще ніколи не відчував по відношенню до протилежної статі», - так оповідач сказав про Тома Едісона, коли він врятував Грейс на початку фільму. І в цьому можна побачити перегук із рабовласницькою системою, або капіталізмом тепер, якому також властиві відносини між людьми «хазяїн-раб». Все це режисер показує максимально відкрито, не жаліючи ні глядача, ні акторів.

Не дарма головна героїня за своїм характером є скромною про християнською дівчиною, яка всім пробачає. Адже вже вкінці фільму вона відкине своє романтичне бачення світу та почне сама відстоювати правду та справедливість, коли зіштовхнеться із жорстокістю реального світу. Цей фільм почав тримати в напрузі вже під кінець, я вагалася, як реагувати на цю праведну помсту, яка переходить в насилля.

Хоча фільм знятий на звичайну ручну камеру, результат не може не порадувати, адже у всі напружені моменти ми чітко бачили обличчя акторів, камера завжди все вчасно фіксувала. Зі свох героїв режисер вижимав максимум, тому я вважаю, що це одна з найкращих ролей Ніколь Кідман.

Це одна з найкращих картин, де зображено істинне обличчя американського суспільства. Тут дуже чітко відкрите питання справедливості та покарання, я навіть відчула облегшення від розправи та безкомпромісного правосуддя вкінці фільму. Такого немає а реальному житті, а тільки у вигаданому світі Ларса фон Трієра.

2. «Влада» (Vice, реж. Адам МакКей, 2018).

8 номінацій на премію «Оскар» і всі в найголовніших категоріях, але, на жаль, фільм нагородили лише однією статуеткою.

«Влада» - це біографічна драма, цілком заснована на житті реального політика Діка Чейні, якого вважають найвпливовішим віце-президентом в історії США. Адам МакКей зняв суміш історичних фактів, домислів та аналітики за період діяльності Чейні, а це період 60-х – 2000-х років. Дік Чейні працював у резиденції 4-х президентів США: Ніксона, Форда, Джорджа Буша старшого, та Джорджа Буша молодшого.

Режисер