Бароко

Бароко - це художній стиль, який розвинувся в Європі в 17-18 столітті. На українських землях бароко проявилося в другій половині 17 століття і тривало до кінця 18 століття.

Основна ідея бароко полягала у тому, щоб надати мистецтву більш драматичного, емоційного та експресивного виразу. Художники бароко намагалися передати рух, динаміку та пластичність у своїх творах.

На українських землях бароко проявилося в архітектурі, живописі, скульптурі та інших видів мистецтва. Будівництво церков та палаців було одним з головних напрямків архітектури бароко на українських землях. Церкви були величезними, з чудовими фасадами та витонченими деталями. У живописі бароко проявилося у релігійних творах, які відображали святкові події та містики. Скульптура бароко була більш пластичною та динамічною, з великою увагою до деталей.

Українське бароко має свої особливості, які відрізняють його від європейського. Наприклад, українські художники часто використовували елементи народної культури та народного мистецтва у своїх творах.

Українське бароко було одним з найбільш яскравих періодів української культури та мистецтва. Воно залишило значний слід у національній історії та культурі.Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності.

Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва – архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Набільш парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу - неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.