Аргументація

Аргументація – це вид інтелектуальної діяльності, у ході якої формується переконання в істинності або хибності довільно‐ го положення, а також визначається його оцінка та доцільність як для самого автора, так і для співрозмовника чи аудиторії.

Аргументація є багатоаспектним і багатокомпонентним вит‐ вором інтелектуальної діяльності людини, який базується на над‐ баннях логіки, філософії, психології, мовознавства, риторики, ети‐ ки, естетики, культурології, інтуїції, здорового глузду тощо.

Компонентом, який представляє логіку в аргументації, є об‐ ґрунтування. Обґрунтування – це перехід від деякого фрагменту знання як вихідного (основи, підстави) до наступного фрагменту знання як наслідку. Іншими словами обґрунтування – це перене сення засобами логіки таких характеристик основи, як істинність, аподиктичність, достовірність тощо на обґрунтовуване. Процес обґрунтування реалізується через свої види: доведення, спростування, пояснення, передбачення, інтерпретацію та їх різноманітні модифікації. Тому обґрунтування – це лише абстракція від перелічених конкретних його видів.

Кожен вид обґрунтування наділяє обґрунтовуване (положен‐ ня, яке ми обґрунтовуємо) відповідними характеристиками: доведення – достовірністю, пояснення – аподиктичністю, інтерпретація – репрезентативністю тощо. При цьому основа, з якою зіставляється положення, що потребує обґрунтування, – це не тільки знання, істинність якого не викликає сумніву, але це ще й відповідні логічні правила, що реалізують конкретний вид обґрун‐ тування (доведення, пояснення тощо) і забезпечують перенесення відповідної характеристики з основи на обґрунтовуване.

Термін доведення має кілька значень. По‐перше, доведенням називають факти, за допомогою яких встановлюється істинність певного положення. По‐друге, доведенням позначають джерела доказів, наприклад літописи, архіви, оповіді очевидців, мемуари тощо. По‐третє, доведенням називають логічну процедуру, у ході якої установлюється істинність певного положення за допомогою положень, істинність яких уже встановлено раніше та не викли‐ кає сумніву. Саме третє значення терміну доведення, є об'єктом до‐ слідження логіки. Структура доведення складається із:

• тези;
• аргументів;
• демонстрації.

Теза – це думка або положення, істинність якого потрібно довести. Наявність тези є обов'язковою умовою будь‐якого дове‐ дення. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і в будь‐який момент доведення. У природній мові тезу виок‐ ремлюють такими зворотами:

а) ось моя теза;

б) ось моє бачення;

в) це мій погляд;

г) це моя позиція тощо.

Іноді тезу проголошують без спеціального посилання на те, що дане положення є тезою. Звичайно теза формулюється у ви‐ гляді категоричного судження. Наприклад, Земля має еліптичну орбіту руху; Це імітація крадіжки; Україна – правова держава; Су‐

ма внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 о .

Але бувають випадки, коли теза формулюється у формі запи‐ тання. Наприклад, Хто організатор вбивства президента Дж. Кен‐ неді? Як була заснована Києво‐Печерська Лавра? Які чинники по‐ літичної стабільності в Україні?

У судовій практиці розрізняють:

• основну тезу;
• підлеглу тезу або часткову тезу.

Основною тезою називають положення, із якого виплива‐ ють (або йому підпорядковуються) кілька явно сформульованих положень. Тому доведення основної тези передбачає обґрунту‐ вання цих підлеглих положень.

Підлеглою тезою називають положення, яке стає тезою лише тому, що завдяки йому доводять основну тезу. Це й обумовлює те, що доведена часткова теза стає аргументом для основної тези.