Криза в зоні євро та зовнішня участь ЄС у економічній та монетарній політиці

4 Криза в зоні євро та зовнішня участь ЄС у економічній та монетарній політиці

У 1999 році 11 з 15 держав-членів вирішили затвердити євро як єдину валюту, фактично досягнувши більш глибокої інтеграції. Ця диференціація впливає на зовнішню залученість ЄС, особливо її представництво у економічній та валютній сферах

Незважаючи на те, що єдина валюта є насамперед внутрішньою політикою зони євро, вона неминуче набула зовнішнього виміру, наприклад, через внутрішню роль євро як резервної валюти та як офіційну чи де-факто валюту у  третіх країнах . Крім того, міжнародний аспект євро можна простежити через існування зони євро в Міжнародному валютному фонді (МВФ), G7, G20 та Банку міжнародних розрахунків.

Активність ЄС у економічній та монетарній політиці оцінюється відповідно до концепцій розроблених Бретертоном та Фоглером

•        можливості ("зовнішнє середовище ідей та подій, які обмежують або дозволяють акторність"),

•        присутності ("здатність ЄС ... впливати" за її межами ")

•        спроможності (" здатність формулювати ефективну політику та наявність відповідних політичних інструментів ")

Можливість

Крах режиму Бреттон-Вудської системи означало збільшення вразливості окремих держав, що створило пряму необхідність економічного та монетарного співробітництва між  багатьма західними державами.

У січні 1999 року євро було впроваджено на фінансових ринках, а в 2002 році валюта була випущена в купюрах та монетах у 12 державах-членах.

На початку та в середині 2000-х років зростала важливість нових гравців на міжнаціональному рівні: Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка (BRICS). Особливо Китай та Бразилія, а також Росія посилились у зв'язку з переоцінкою країн Західної Європи в міжнародних валютно-фінансових установах, таких як МВФ та G7 .

Велика двадцятка була створена в 1999 році. Вона відіграла  неформальну, але значущу роль у економічному і валютному управлінні світовою економікою.У 2007 році економіка США занурилася в кризу субстандартного ризику, яка затягнула світову економіку у фінансову та економічну кризу. Європейські уряди не координували свої зусилля, рефінансувавши свої проблемні банки, швидко накопичувавши дефіцит уряду та закладаючи основу для власної боргової кризи Союзу. Замість того, щоб посилити координацію навколо ЕВС, члени єврозони довго чекали, перш ніж вживати заходів проти фінансової кризи в межах своєї валютної зони.  Так звана "трійка" - європейська Комісія, МВФ та ЄЦБ - були основними установами, що брали участь у переговорах з країнами-боржниками, які вимагали фінансової допомоги

Ключовим органом зовнішніх заходів ЄС щодо економічної та монетарної політики є МВФ, створений у 1945 році який сьогодні складається з 189 країн. Його головна мета - забезпечити міжнародну валютну систему. Він спирається на великий потенціал кредитування країн з фінансовими труднощами. кожен член платить певну квоту залежно від розміру та характеристик своєї економіки .

Присутність

Існування зони євро, а також Європейського Союзу, в основному, пов'язана з тим, що вона є найбільшим єдиним ринком в світі, що становить понад 500 мільйонів споживачів.

Євро та його міжнародний статус завжди були тісно пов'язані з внутрішнім ринком; єдиний ринок, передбачений СЕО, не міг би відбутися без далекосяжної економічної та монетарної співпраці. У перші десять років з допомогою внутрішнього ринку, євро вдалося затребувати своє місце на міжнародних фінансових ринках як міжнародну торговельну та резервну валюту. Євро - друга найважливіша валюта в міжнародній валютній системі (після долара США).

Дієздатність

Дієздатність ЄС щодо економічної та монетарної політики тільки почала розвиватися на початку 1990-х років, з підготовкою Маастрихтського договору. У новому договорі основна увага зосереджувалася на переговорах з валютною системою з валютами поза межами Співтовариства.