Стиль як основоположне поняття стилістики

1.Стиль як основоположне поняття стилістики

Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широкого терміна, яким називається наука про стилі — стилістика (лат. stilys — гр. stylos). Як відомо, стилем давні греки називали дерев'яну загострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук — античної теорії стилю, риторики, поетики.

Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвістичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль. У сучасному мовленні це слово стало засобом реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, про що свідчить надзвичайно широка сполучуваність його з іншими, що мають атрибутивно-субстантивну семантику, наприклад: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, фольклорний стиль, романтичний стиль, класичний стиль, стиль ампір, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль роботи, стиль керівництва тощо. Є навіть стиль епохи.

     Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його є багато  і в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття стилю багатопланове і може визначатися за кількома критеріями різного порядку.

   Як семіотичне поняття стиль — це особлива символічно значима властивість людської діяльності, що виникає в результаті вибору суб'єктом певного способу діяльності (манери поведінки) у межах загальноприйнятих норм і несе інформацію про суб'єкт (належність до певної соціальної групи, соціальну роль, орієнтацію на певні цінності і морально-етичні норми, особисті якості і психічний стан). 

Визначення стилю як лінгвістичного поняття стосується вужчої і конкретнішої сфери, ніж визначення стилю як загальносеміотичного поняття, а саме: мови як системи; мовної діяльності; мовців як суб'єктів і об'єктів мовної діяльності та текстів і висловлень як продукту мовної діяльності. Тут доречно згадати визначення М. Брандес. Вона розмежовує два лінгвістичні поняття стилю: стиль як «тип обробки мови, тип надання мові форми» і «стиль як механізм функціонування мови»[3, 16]. Перше визначення можна співвіднести з описовим стилем, друге — з функціональним. Проте М. Брандес вважає лінгвістичною основою стилю мови «мовленнєву діяльність з мовою», а не систему мови і мовлення. У суті стилю вбачає творчий аспект цієї діяльності, у якісній специфіці — механізм створення і керування суб'єктивно-духовним впливом. З такого міркування можна зробити висновок: стиль мови — це тип форми мови, яка є результатом творчої діяльності мовців, результатом опредмечення чи переопредмечення їхніх творчих можливостей.

Подібне розмежування понять стилю спостерігаємо у О.Мороховського, він розрізняє загальне поняття стилю як властивість об’єкта або спосіб діяльності, а також стиль мовної діяльності як усвідомлений стереотип мовної поведінки: стиль як змістова властивість висловлення (продукту мовної діяльності); спінь як спосіб мовної діяльності у різних сферах комунікації (функціональний стиль) і стиль як особлива властивість мовної діяльності суб'єкта (індивідуальний стиль) [10, 26].

У визначенні О. Ахманової серед інших основних ознак стилю (різновид, підсистема) виділена диференційна ознака. Стиль – це «один із диференційних різновидів мови, мовна підсистема зі своєрідним словником, фразеологічними сполученнями, зворотами і конструкціями, що відрізняється від інших різновидів в основному експресивно-оцінними властивостями складових елементів і звичайно пов'язана з певними сферами використання мовлення; те, що ці різновиди, або підсистеми, є диференціальними (тобто мають здатність розрізняти), виявляється особливо яскраво тоді, коли елементи одного стилю контрастують з елементами іншого» [1 ,455].