Аналіз особливостей соціального захисту населення України

План

Вступ………………………………………………………………………..        ………..2

1. Нормативно-правові аспекти соціального захисту на сучасному етапі…….3

2. Аналіз особливостей соціального захисту населення України………….......5

3. Дослідження діяльності державних та недержавних організацій соціальної сфери в напрямку покращення системи соціального захисту…………………8

Висновок………………………………………………………………………….10

Список використаних джерел…………………………………….……………11

Вступ

        В статті 1 Конституції України проголошена демократичною, правовою і     соціальною державою. Проблеми гарантування та реалізації цих положень є одними з найбільш актуальних стратегічних завдань нашої держави на сучасному етапі. Одна з основних складових, що обумовлюють зміст категорії «соціальна держава» — це соціальний захист. Без вироблення шляхів досягнення ефективної системи соціального захисту, який би відповідав міжнародним стандартам, неможливо розбудувати дійсну, а не декларативну соціальну державність в Україні. Отже, питання проблем формування системи соціального захисту нерозривно пов’язані з процесом досягнення нашою державою орієнтирів, проголошених в Основному Законі.                                         Перехід України до ринкових відносин супроводжувався глибокою трансформаційною кризою, яка прискорила руйнування системи соціального захисту населення, що існувала в соціалістичній системі, поширенням кола невизначеності та соціальних ризиків, в які потрапляють ті чи інші верстви населення. Цим обумовлена необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості. З набуттям незалежності в Україні розпочалася нова історія розбудови системи соціального захисту населення, яка повинна відповідати принципам соціально-орієнтованої економіки, та враховувати соціально-економічні, суспільно-політичні, історичні та демографічні особливості розвитку країни на новому історичному етапі.                                                  Аналіз сучасних проблем соціального захисту свідчить про його перехідний стан та безсистемність у сфері регулювання рівня та якості життя населення в умовах ринкових перетворень. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості.                 Сьогодні створення ефективної системи соціального захисту населення є найактуальнішим і пріоритетним завданням в сфері соціально-економічної політики держави.                                                                                Проблеми формування і розвитку системи соціального захисту фактично не розглядались радянською наукою, тим більше з позицій політичної науки, є й сьогодні недостатньо вивченими, що обумовлює новизну та проблематичність обраного напряму дослідження. До того ж, потребує наукового уточнення поняття «соціальний захист», адже цей термін є порівняно новим, почав використовуватися тільки в роки незалежності України, і несе таке специфічне сутнісне навантаження, як захист населення від ризиків трансформаційного періоду, переходу до ринкової економіки, нового способу господарювання, а також адресність та активний характер.                                                        Теоретико-методологічні та прикладні питання діяльності ефективної системи соціального захисту населення були й залишаються предметом постійних наукових досліджень і дискусій.                                                 Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування та розвитку системи соціального захисту в контексті соціальної роботи.

1. Нормативно-правові аспекти соціального захисту на сучасному етапі.

У більшості проаналізованих актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення перевага надається нематеріальній (натуральній) формі соціального захисту — пільгам та соціальним послугам. У свою чергу, пільги більшою мірою притаманні радянській моделі й незаперечно домінують у чинному законодавстві, а соціальні послуги — європейській, і на даний час вони мало поширені (непоширеність соціальних послуг пояснюється тим, що ця форма соціального захисту почала розвиватись порівняно недавно і найбільше притаманна законодавчим актам, прийнятим упродовж 2004-2008 років). Разом з тим, у чинному законодавстві використовується і грошова форма соціального захисту у вигляді різноманітних соціальних та компенсаційних виплат — вона широко застосовується як у радянській (матеріальна та грошова допомога, доплати, надбавки, підвищення до заробітної плати тощо), так і в європейській (соціальна допомога, адресні компенсації та відшкодування тощо) моделі.                Для того, щоб проаналізувати особливості функціонування сфери соціального захисту та соціального забезпечення, до якої в Україні належать, перш за все, пільги, соціальні та компенсаційні виплати, а також соціальні послуги, слід простежити хронологію розвитку відповідного блоку законодавства.                                                                                                Саме різні підходи до підготовки окремих актів законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, а також їх несистемність і внутрішня суперечливість призвели до несистематичності та непрозорості бюджетного фінансування навіть достатньо ефективних видів соціального захисту, які впроваджувалися в Україні.                                                                З іншого боку, якщо простежити хронологію розвитку законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, то можна помітити два основні напрями докладення зусиль законодавців: поступове вирішення питань соціального захисту різних соціальних груп та інших категорій населення (в т. ч. тих, захист яких не був пріоритетним у радянські часи), а також хоч і не завжди послідовний, але поступовий перехід від радянської до європейської моделі соціального захисту та соціального забезпечення.                                Становлення і розвиток українського законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення умовно можна розділити на декілька хронологічних періодів, кожному з яких притаманні особливі характеристики й тенденції. Також ці періоди відрізняються використанням різних підходів і моделей розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення        Зародження української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1990-1993 роки). В цей період відбувалося зародження системи соціального захисту і соціального забезпечення незалежної України. Здебільшого прийняті в цей період акти законодавства мали на меті встановлення державних соціальних гарантій щодо існуючих на той час пільгових, а також найбільш соціально незахищених категорій населення (ветерани війни і праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інші).                                                        Акти законодавства, прийняті впродовж першого періоду, можна охарактеризувати як такі, що використовують більшість підходів, притаманних радянській системі соціального захисту та соціального забезпечення.                Таким чином, опираючись на традиції радянських часів, тогочасні законодавці надали перевагу грошовій формі соціального захисту. За таких умов основним видом соціального захисту, реалізованого у прийнятих впродовж першого періоду актах законодавства, були пільги. У зв’язку з тим, що при виборі форми соціального захисту перевага була надана пільгам та утриманню мережі державних закладів соціального спрямування, саме в цей період започаткувалась тенденція, яка згодом призвела до непрозорості й низької ефективності системи соціального захисту та соціального забезпечення, що діє в Україні сьогодні.                                                                        Становлення української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1996-2000 роки). Цей період розпочався з моменту прийняття Конституції України 28 червня 1996 року і закінчився прийняттям Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" 16 листопада 2000 року. Найбільш важливою подією цього періоду стало прийняття 2000 року Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, який став першим кроком у систематизації всієї діяльності держави у сфері соціального захисту та соціального забезпечення населення.                                                                                                Фактично держава продовжила лінію, взяту в 1991 році, приймаючи нові закони та вносячи зміни до вже діючих актів законодавства. Так, у цей період було прийнято ряд актів законодавства.                                                                В актах законодавства, які були прийняті продовж другого періоду, перевага також надавалася грошовій формі здійснення соціального захисту. Основним видом соціального захисту, який отримав розвиток у актах законодавства цього періоду, були пільги та соціальні виплати.                                Початок становлення нової системи соціального захисту та соціального забезпечення (2004-2010 роки). Цей період характеризується прийняттям низки актів законодавства з використанням як нових підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, спрямованих на подальше розширення застосування соціальних послуг.                                                Прийняті впродовж цього періоду акти законодавства можна об’єднати у декілька таких груп:                                                                                        1) законодавство, спрямоване на соціальний захист дітей та молоді, а також дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (наприклад, Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»).                        2) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбільш соціально вразливі категорії населення (зокрема Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», «Про соціальний захист дітей війни», що продовжив лінію держави на додатковий соціальний захист громадян, які відчули на собі тяготи Великої Вітчизняної війни);                                                                                        3) законодавство, яке засвідчило запровадження нових підходів до соціального захисту окремих категорій громадян (наприклад, прийняті 2005 року Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»);                        4) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (продовженням лінії держави на визначення основних питань матеріального забезпечення та встановлення спеціального соціального захисту щодо представників окремих професій стало прийняття Закону України «Про правові засади цивільного захисту», «Про підвищення престижності шахтарської праці»).                                                                                Більшість прийнятих у четвертому періоді актів законодавства ґрунтувалися на нових підходах і за своєю суттю стали поступальним кроком у розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також впровадили нові форми соціального захисту.