Поняття цивільного права

Тема 1. Поняття цивільного права

Навчальна мета: ознайомити здобувачів вищої освіти з теоретичними основами та категоріальним апаратом теми; розвиток вміння аналізувати правові акти.

Розвиваюча мета: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, увагу, спостережливість, активність та самостійність у пізнавальній діяльності.

Виховна мета: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, підвищення правової свідомості та правової культури.

План лекційного заняття

1. Цивільне право та його місце в системі  права України.
2. Функції   цивільного  права.
3. Предмет  та метод цивільного  права.
4. Принципи  цивільного  права.
5. Система   цивільного права та законодавства.

6.      Співвідношення  цивільного права з іншими галузями права.

1. Цивільне право та його місце в системі права України

Цивільне право в системі права України посідає особливе місце: забезпечує здійснення свобод та прав людини у особистій та економічній сферах, регулює нормальні, насамперед, економічні відносин і відтворює їх стан. Тому воно справедливо визнане базовим в суспільстві та провідним в системі права. Цивільне право започатковане на: 1) теорії інтересу за якої право поділяється на дві супергалузі (публічне право яке стосується інтересів держави та приватне стосується користі окремих осіб; 2) теорії методу правового регулювання німецького юриста Тона за якою публічне право – сфера влади і підпорядкування, а приватне – свободи й приватної ініціативи; 3) теорії предмета правового регулювання (проф. Д. В. Кавелін) за якою предметом приватного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного – інші; 4) теорії суб’єкта (П. Вуарон) за якою публічне право регулює відносини особи з державою, а приватне визначає відносини осіб між собою.

Хоча приватне та публічне право є різними за спрямуванням їх правового впливу та регулювання відносин але вони взаємопов’язані і не здатні самостійно ідеально врегулювати суспільні відносини, тому утворюють цілісний правовий порядок у якому досягається мета правового регулювання – злагода у суспільстві та збалансування загальних інтересів і охоронюваних законом інтересів окремої особи.

Цивільне право регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦК України). Ці відносини вироблені та відточені тисячолітньою практикою, є найбільш поширеними, навіть звичаєвими, започатковані на взаємоповазі їх учасників, відображені в конструкції закону. Останні побудовані або на основі національної самобутності, або на основі багатовекторності, та на основі ідеї адаптації до законодавства ЄС. Економічний глобалізм та гуманітарний універсалізм свідчать на користь застосування другого підходу.

Специфіка цивільного права полягає у його життєвій зумовленості та природній обов’язковості: з моменту свого народження і до смерті людина знаходиться під впливом норм цивільного права. У ці правовідносини їх учасники вступають здебільше самостійно задля задоволення своїх потреб та охоронюваних законом інтересів. Це зумовлено об’єктивними економічними, соціальними потребами і може коригуватися суб’єктивними (особливості психомоторної діяльності) чинниками. Охоронювані законом інтереси задовольняються людиною виходячи із її внутрішнього права, внутрішньої культури, виховання.  

Ці інтереси можуть бути далекоглядними (стратегічними) і найближчими (тактичними). Стратегічні інтереси можуть змінюватися на історичних, особливо переломних етапах розвитку суспільства, що проявляється в праві та висхідних ідеях правового регулювання (на користь суспільства, на користь бізнесу, на користь еліти, на користь ідеї, на користь людини, зокрема пересічної). Проте вони є стабільними, що слугує і стабільності законодавства. Якщо потрібні самодостатність учасників правовідносин, розкриття потенціалу людини, її розкріпачити, надати можливість проявити себе та свої інтелектуальні здібності, надати можливості для самореалізації майнової самодостатності, то пріоритети регулювання змінені на користь немайнових прав. Право повинне гармоніювати із внутрішнім правом людини, слугувати її правам і інтересам, що відповідає теорії природного права, де ним є внутрішня воля вільної і правослухняної людини.