Авторитарний політико-правовий режим

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Проте подібна характеристика не вказує на сутнісні ознаки явища в цілому, навіть якщо чітко виокремити в ньому риси тоталітаризму і демократії. Сутнісно значущим при визначенні авторитаризму є характер відносин влади і суспільства. Ці стосунки побудовані більше на примусі, ніж на переконанні, хоча режим лібералізує суспільне життя, і вже не існує чітко розробленої керівної ідеології. Авторитарний режим допускає обмежений і контрольований плюралізм у політичному мисленні, думках і діях, мириться з наявністю опозиції.      Авторитаризм - політичний режим влади, не обмеженої правом, що спирається на пряме насильство і здійснюваної одноосібним правителем або правлячою елітою. В історії суспільства можна виділити різні його форми: давньосхідні деспотії, тиранічні режими античності, абсолютистські монархії пізнього середньовіччя і Нового часу, західноєвропейські імперії XIX століття, військово-поліцейські, фашистські та комуністичні режими в XX ст. Історичне різноманіття форм авторитаризму показує, що цей політичний режим сполучимо з різними по природі суспільними і політичними системами - рабовласництвом, феодалізмом, капіталізмом, соціалізмом, демократією і монархією. Звідси - труднощі, пов'язані зі спробами визначення загальної природи авторитаризму, вичленовування його сутнісних, стійко повторюваних характеристик. Всі ці характеристики дають у сумі явище авторитаризму тільки в тому випадку, якщо є в наявності його духовний і практичний стрижень – авторитет [3, с. 32].

Стан наукової розробки. М. Бебер виділяв три типи авторитету: 1) заснований на раціональному знанні, 2) на традиції, 3) на харизмі вождя. У першому випадку носієм авторитету є вчитель-пророк, у другому - проповідник,  у третьому - вождь. Без особистості такого роду авторитаризм неможливий. Вона є знаком, що символізує єдність нації, її суверенітет, її велике минуле, сьогодення і майбутнє.

Авторитаризм став у XIX столітті постійним і важливим перебігом німецької політичної думки і поповнився ідеями національної і державної єдності, які він призначений реалізувати. До кінця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації та управління зверху процесом державного будівництва (Г. Трайчке). Іспанець Д. Кортес бачив в авторитарному політичному порядку, що забезпечує святість покори, умова згуртованості нації, держави і суспільства. О. Шпенглер також вважав, що, на відміну від лібералізму, що породжує анархію, авторитаризм виховує дисципліну й установлює в суспільстві необхідну ієрархію. Багато вчених і політики розглядають даний тип владарювання як найбільш оптимальної форми політичного забезпечення переходу відсталих країн до сучасної демократії.

У першій половині ХХ століття показова авторитарна доктрина вкрай правого французького ідеолога і політика Ш. Морраса, для якого індустріалізація, проникнення держави в суспільство, висока мобілізація народу як засіб здійснення політики - об'єктивні і неминучі умови авторитаризму [4].

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження в цій роботі є власне авторитарний режим як форма державного правління, і розглядати його видається більш доцільним шляхом висвітлення його закономірностей і різновидів на основі їх співвідношення і поєднання.

Предмет дослідження.  Основним ж предметом дослідження є авторитарний режим як політичний режим.

Мета дослідження.  Виходячи з наведених положень метою даної курсової роботи є прагнення на підставі комплексного аналізу вчень провідних науковців і практиків як України так інших країн дослідити правову природу авторитарного режиму, з'ясувати основні його типи, а також зробити детальний аналіз форм здійснення державного режиму як в зарубіжних країнах, так і в Україні.

Завдання відповідно до поставленої мети.  Досягнення зазначеної мети можливе у процесі вирішення наступних завдань: